a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Ядерна тріада русифікації

Сусідство з Росією – це історичний і цивілізаційний виклик. На жаль, ми переконувалися в цьому не раз, і зараз саме відбиваємо пряму і неприкриту атаку. Суть російської імперськості – зазіхати на чуже і завойовувати. У контексті неприхованої війни все доволі очевидно – ось наші, ось ворог, ось лінія зіткнення. Але свої фундаментальні завдання імперія намагається виконувати навіть тоді, коли гармати мовчать. І саме до цього також слід поставитися з належною увагою.

Ключове завдання Росії в Україні доволі чітко озвучене самим Путіним 12 липня 2021 року у його програмному тексті «Об историческом единстве русских и украинцев». Тобто імперія хоче не просто завоювати нові території, але й асимілювати місцеве населення, щоб воно ніколи більше не бунтувало. Для цього використовується старий, століттями апробований прийом – русифікація.

Повномасштабна війна оголила її ключові вектори, ядро. Нещодавно в звільненому Ізюмі в окупаційному «відділі освіти» знайшли таємні документи, до яких прямо дотичне «Министерство просвещения РФ». У них можна побачити стратегію русифікації освіти. Окрім системних логістичних рішень з видавання атестатів органами освіти Бєлгородської області та заохочення учнів таборами відпочинку, увагу привертає рекомендація запросити до регіону вчителів з РФ з метою «патріотичного виховання». Особливий акцент рекомендувалося зробити на «істориках та літераторах». Раніше росіяни цілком відкрито знімали пропагандистські ролики з вчителями російської мови, які прибули навчати дітей на окупований Донбас.

Отже, в освіті ядерна тріада русифікації має доволі чіткий вигляд: російська мова, російська література і російська історія.

Про те, що цей процес відбувається насильно, росіяни також відкрито зізнаються. У статті на mk.ru описано трансформацію шкільної освіти на Донбасі, окупованому 8 років тому, і те, як ламають дітей на нещодавно окупованих територіях. Ось доволі промовисті фрагменти (якщо вірити російському джерелу) від вчительки-колаборантки з окупованого Донецька:

«Сейчас у нас в школе появилось много детей из Мариуполя. Конечно, есть сложности. Русский язык изучался как язык меньшинств и не во всех школах, поэтому дети им не владеют в полной мере… История – это отдельная тема. По сути, дети знают только историю Украины…»

А ось свідчення колаборантки, яка працювала до 2014 року у російській гімназії Луганська:

«Рядом с нами были школы, где все обучение шло на украинском языке. Хотя был у них и русский язык, только мало часов, а у нас директор с самого начала добилась того, чтобы было больше часов русского языка. Украинский при этом у нас в гимназии дети тоже изучали, три раза в неделю… Года два назад из школьной программы нашей гимназии украинский язык убрали, хотя был проведен опрос среди родителей, и, на удивление, многие родители проголосовали за изучение украинского. Как они говорили, язык никакой роли в этом конфликте не играет, и они хотели бы его оставить для своих детей «для общего развития»; чем больше языков будут знать дети, тем лучше. Но его все равно убрали…»

Ядерна тріада в освіті – мова-література-історія – ключова для русифікації, оскільки діти з юного віку отримують певну світоглядну прошивку. Російська мова прив’язує до російського простору, історія пояснює, чому російський простір виправданий, а література закорінює у спільну культуру. Те, що окупанти беруться за освіту, коли ще не встигли остаточно завоювати територію, свідчить про пріоритетність цього інструменту.

У ширшому суспільному масштабі русифікація зводиться до великої ядерної тріади: освіта-церква-культура. Надійно русифікований народ має отримати відповідну прошивку під час освіти, має бути міцно інтегрований у спільну культуру та релігію. Якщо усі три компоненти тріади справляються із завданням, бунтівні настрої зводяться до мінімуму, «один народ» сформовано. Так трапилося з Білоруссю, яка не доклала зусиль з подолання наслідків радянської русифікації. В Україні за тридцять років незалежності ситуація була значно кращою, хоча, звісно, не ідеальною. Ми порівняно швидко суттєво українізували освіту, почали ревізію історичного наративу (особливо після 2014 року), хоча і залишалися під сильним впливом російської культури та церкви (щоправда, вони не панували у нашому просторі тотально).

У нещодавньому інтерв’ю РБК азовець Владислав Дутчак розповів про промовистий момент з полону. Українські бійці, які народилися і виросли у незалежній Україні, сильно дратували росіян, бо у них був абсолютно інший культурний код. Росіяни просто не могли знайти з ними жодних точок дотику. У таборі з радіоточки транслювали стару радянську музику. Сорокасемирічний Дутчак ще пам’ятав її з дитинства, вона навіть викликала у нього ностальгійні спогади, а молодшим бійцям вона була невідома й просто дратувала їх.

Мрії про знищення Росії звучать доволі нереалістично, наївно порівнювати її з Карфагеном, але знищення ядерної тріади русифікації в Україні – це таки ключове завдання, якщо ми хочемо збудувати надійну стіну на кордоні.   

 


*на обкладинці використана ілюстрація Олега Грищенко

Журналіст

Залиште коментар

5 × two =