a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Вакцинація й антивакцинаторство. Історія питання

На тлі дедалі більшої смертності від ковіду в Україні, нових обмежень і дуже низького рівня вакцинації у нас чомусь не вщухають пристрасті довкола останньої. У соцмережах ведуться запеклі баталії, повні хейту та фантастичних вигадок антиваксерів. Зеленський робить допис в Інстаграмі із закликом вакцинуватися, але після зливи негативних коментарів видаляє його, після критики робить новий. У цьому контексті було б непогано зазирнути в історію вакцинації (коли не було чіпування, рептилоїдів, всесвітньої змови, а земля була кругла, а не пласка).


Виникнення доказової медичної вакцинації пов’язане з віспою. Ви хворіли на віспу? А ваші знайомі, а хтось, може, розповідав, що хворів? Думаю, навряд, оскільки останній випадок природного захворювання зафіксували у далекому 1977 р. у Сомалі. Цю хворобу повністю переможено. Зразки вірусу віспи зберігають у двох лабораторіях (Росія і США) під найнадійнішою охороною. І все це стало можливим завдяки вакцинації.

Віспа – це дуже давня і дуже смертоносна хвороба. Ризик смерті – 30% (у дітей ще вище). Ті, хто виживали, мали багато шрамів, часто сліпнули. Найраніші свідчення про хворобу з 3 ст. до н.е. У XVIII ст. у Європі від неї помирало 400 000 людей за рік, а третина усіх незрячих мала цю ваду саме через віспу. За ХХ ст. від віспи померло бл. 300 млн людей. Хвороба косила усіх без розбору, забрала на той світ шістьох монархів.

Логіка вакцинації, тобто намагання навчити імунітет протидіяти хворобі, – дуже давня. Приблизно так пробували боротися з віспою у Китаї ще в XVI ст. Малими дозами матеріалу зі струпів хворих заражали здорових у надії, що у них виробиться імунітет. Цей метод під назвою варіоляція був доволі ризикованим, багато людей після подібних маніпуляцій починали хворіти по-справжньому, а бл. 2% помирало.

У 1796 р. англієць Едвард Дженнер спостеріг, що люди, які заразилися легшою коров’ячою віспою (різновид хвороби, яким хворіли корови і, найчастіше, доярки), згодом не хворіли віспою звичайною. Дженнер вирішив поекспериментувати. Взяв восьмирічного хлопця і заразив його коров’ячою віспою, якою той легко перехворів, а потім – справжньою, і та у нього не розвинулась. Так з’явилася ефективна і безпечна вакцина.

Саме слово «вакцина» означає «коров’яча» і походить від латинської назви коров’ячої віспи (Variolae vaccinae).

У Російській імперії важливість боротьби з віспою чудово усвідомлювали деякі монархи. Катерина ІІ, що народилася за рік до того, як чотирнадцятирічний Петро ІІ помер від віспи, вирішила першою в державі пройти варіоляцію. Запросила англійського лікаря, успішно пройшла процедуру і наказала зробити це всій родині. Матеріал для варіоляції взяли від хворого віспою сільського хлопця Олександра Маркова, якого імператриця зробила дворянином, присвоїла прізвище Марков-Оспєнний (на гербі гола до ліктя рука зі струпом віспи) і дала капітал у 3000 рублів.  

За методом Дженнера у Російській імперії почали щеплювати у 1801 р. Імператриця Марія веліла першим вакцинувати Антона Петрова, і той, як і Марков, також отримав зміну прізвища – на Вакцинов (і пожиттєву пенсію).

Оці зміни прізвища і щедрі монарші заохочення – це своєрідний піар вакцинації. А все тому, що антиваксерські настрої такі ж давні, як і сама вакцинація.

У Британії дженнерівське щеплення від віспи стало обов’язковим у 1853 р. Антиваксери ще тоді не знали про існування чіпів і рептилоїдів, тому апелювали до релігійних мотивів, мовляв, не гоже тваринні продукти вводити у тіло людини, уповали на порушення індивідуальної свободи.

Винахідника вакцини проти сказу Пастера звинувачували у бажанні наживи. Так само з підозрою ставилися до вакцин від дифтерії, правця та коклюшу, що з’явилися у 1920-х.

Однак найяскравішим проявом антивакцинаційних позицій була стаття 1998 р. в авторитетному журналі Lancet авторства Ендрю Вейкфілда, де той пов’язував аутизм з комбінованою вакциною проти кору, паротиту і краснухи. Через кілька років виявилося, що стаття базується на підтасованих фактах (журнал її спростував), а Вейкфілд мав фінансові мотиви.

Так чи інакше, після цієї історії активність вакцинації впала, а показники захворюваності кором різко зростають (у 2019 померло 207 500 людей, на 50% більше, ніж у 2016). Працю Вейкфілда антивакцинатори дотепер подають як «незручну істину, яку намагаються приховати». 

Поліомієліт, який вдалося вакциною побороти в Африці, і далі активно поширюється у Пакистані та Афганістані. Тут антивакцинатори стверджують, що вакцинація – це хитрий план стерилізації мусульманських дітей. 

На тлі усіх цих прикладів не дивно, що антивакцинаторський рух почав чинити великий опір вакцинації від ковіду.  Дивно тільки те, що рівень писемності та освіченості у наші дні зовсім не такий, як за часів Дженнера. Люди пишуть антивакцинаторські антинаукові вигадки, користуючись писемністю, комп’ютером і швидкісним інтернетом. Оце парадокс.


Журналіст

Залиште коментар