a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Українська латинка: за і проти

Питання української латинки час від часу зринає в громадському просторі та, як і інші мовні питання, здіймає бурхливі дискусії. Дискусії ці, як і інші мовні дискусії, часто позбавлені холодної філологічної логіки, тому в цьому невеличкому матеріалі спробуємо розставити крапки над «ї».

Історія питання

Ідея латинізувати українську графіку не з’явилися вчора, вона доволі давня. Місце її народження – підавстрійська Галичина. Якщо не враховувати давніші польські тексти з транслітом латинкою українськомовних уривків, а взяти до уваги саме розроблені концепції повної латинізації української, то перша спроба належить Йосипу Лозинському (1834 р.) Він запропонував використати польську графіку з діакритичними символами: ł, ó, ś, ć, ń та ін.  Через 25 років у 1859 р. чех Йосеф Їречек  розробив свою концепцію, відповідно, на основі чеської мови, також із діакритикою. Обидві ці пропозиції зустріли очікуваний опір, бо галичани небезпідставно вбачали в них спробу полонізації та відмежування від Наддніпрянщини (а москвофіли – від Росії).

У міжвоєнний період, у час розробки харківського правопису, питання латинізації також обговорювалося. Його адептом виступив Сергій Пилипенко зі своїм текстом  «Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt’sja cijeju spravoju». Латинку хотіли включити в правопис, але 25 членів комісії проголосувало проти (за – 20).

На зорі незалежності, коли всі не до кінця проговорені питання знову виринули, з’явилися також адепти латинки, які почали активно агітувати за латинізацію української.

 

Аргументи за:

Адепти латинки б’ють на три ключові аргументи:

  1.     Геть від Москви (латинка, нарешті, остаточно відрізнить українську від російської).
  2.     Усі латинографічні країни розвинуті.
  3.     Європа латинська (коли приїжджатимуть до нас у гості європейці, то краще розумітимуть написи).

У дизайнерському середовищі ще можна натрапити на аргумент, що латиничних шрифтів значно більше, і вони краще виконані, ніж кириличні, тому естетичніші та зручніші.

 

Аргументи проти:

  1.     Кирилиця – це наша тисячолітня спадщина.
  2.     Нові покоління втратять можливість читати старі кириличні тексти.
  3.     Латинка не пристосована до української мови.

Філологічні аргументи

Філологічні аргументи, звісно, можна викрутити у різні боки (це не математика), і я не буду приховувати, що сам проти повної латинізації української. Але ось мої філологічні міркування:

Українська, справді, гарно лягає на кирилицю. У нас є зручні літери, що позначають відразу кілька звуків: Щ (у польській ці звуки передаються аж чотирма літерами SZCZ), Я, Ю, Є, Ї.

Українська кирилиця – це, справді, наша дуже давня традиція. У нас є свої літери, що вирізняють нас від решти кириличних мов (Є, Ї, Ґ).

При латинізації української дуже важко уникнути знаків діакритики або кількасимвольних позначень одного звуку тощо. А усе це відразу робить графіку екзотичною і незручною.

Так, перехід на латинку віддалить нас від Москви, але чому ми маємо платити за це ціною історії та спадщини? Назву «Русь» від нас вкрали, а з переходом на латинку нам буде дуже важко претендувати на старокиївську спадщину, бо цим самим від неї відречемося, так само як і від великого корпусу барокової літератури чи навіть від спадщини доби романтизму. Із повним переходом на латинку нові покоління українців будуть змушені опановувати забуту кирилицю, щоб читати давніші тексти.

Чи стане українська з латинкою зрозумілішою для іноземців з латинографічних країн? От уявімо німця, француза чи навіть поляка, який бачить два написи «паляниця» і «pal’anytsia». Йому стало зрозуміліше? Ні. Аргумент про те, що латинографічні країни розвинутіші, із серії пошуку магії в перевертанні прапора. Тут без коментарів.

Чи потрібна нам латинка. Так, потрібна, і вона у нас є. Йдеться про транскрипцію географічних назв на вказівниках міжнародних трас, транскрипцію прізвищ і імен у закордонних паспортах, назв фірм у міжнародній документації тощо. Тут, справді, латинка необхідна. І в нас є затверджена урядом система транскрипції. Вона, звісно, недосконала та видає курйози, на кшталт збігу двох іі в імені Andrii, але вона є. Саме її варто обговорювати і вимагати реформування.

 

Джерело medium.com/in-ukrainian

 

На завершення наведу приклад Грузії. Грузинська графіка дуже давня та доволі екзотична. Вона суттєво відрізняється і від кирилиці, і від латинки. Її носіїв не сорок з гаком мільйонів, а нецілих чотири. Тим не менш, навіть світові бренди на кшталт H&M чи Zara торгують там під вивісками двома графіками: грузинською та латинською. Це приклад поваги до своєї спадщини. Із таким підходом можна плекати тисячолітні традиції.


 

Журналіст

Залиште коментар