a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Російські інформаційні операції: тенденції та закономірності

Минулого тижня Група з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру опублікувала огляд основних операцій російського інформаційного впливу в Україні за перше півріччя 2021 р.  Кремлівські інформаційні операції в Україні активно проводяться ще з початку війни, а це вже немалий період.

За останні пів року Росія надалі працювала за перевіреними схемами, хоча, як слушно зазначають автори огляду, вони не тільки системні, але й адаптивні. Системність полягає у просуванні ключових наративів, а адаптивність – у використанні зручних інформаційних приводів та нових каналів комунікації.

Кремль вибудував цілу агентурну екосистему для власних інформаційних операцій: телеканали, преса, інтернет-видання (від престижних до сайтів-сміттярок), блогосфера (у всіх популярних мережах), а також неурядові організації та УПЦ МП.

Коли «агентурній гідрі» відрубують рішенням РНБО голову, на її місці виростає нова, до якої перетікає аудиторія. Так сталося із забороною каналів NewsOne, Zik, 112, після якої кількість глядачів каналу НАШ зросла у 3,5 рази (за даними «Детектор медіа»). Це свідчить про те, що російська агентурна екосистема згуртувала та приручила суттєву авдиторію, яка уже має запит на кремлівські наративи.

Автори огляду, на підставі основних операцій, виділяють три окремі етапи російської пропаганди в Україні з такими ключовими напрямами:

2014 – 2015 рр.:

  • поляризація суспільства через інструменталізацію міфу про загрозу російськомовному населенню; 
  • дискредитація військово-політичного керівництва України;
  • рух за «третій Майдан» з метою спровокувати контрольований Кремлем хаос;
  • популяризація ідей «русского мира».

2016–2018 рр.:

  • продовження руху за «третій Майдан»;
  • політизація будь-яких тем – від питань мови та релігії до проблем освіти;
  • операції на підрив двосторонніх відносин між Україною та партнерами, зокрема, з Польщею.

2018–2020 рр.:

  • маргіналізація українського уряду та фокус на Україні як «недодержаві» для посилення суспільного невдоволення;
  • операції, спрямовані на поширення та закріплення антизахідної риторики;
  • дискредитація громадянського суспільства;
  • операції на підрив двосторонніх відносин між Україною та партнерами, зокрема, з Угорщиною;
  • інформаційні операції, пов’язані з пандемією COVID-19.

Тобто йдеться про створення картинки дестабілізації, внутрішніх розламів, неспроможності державних органів, конфліктів з іншими країнами, щоб підштовхнути до висновку: Україна – це недодержава, на яку начхати її союзникам, тому вона не проживе без підтримки «старшого брата», з яким спільна історія та культура.

У рамках коронавірусної пропаганди Росія намагалася створити враження нездатності та розвалу української системи охорони здоров’я, безпорадності західних демократичних урядів, неефективності й ілюзорності євроатлантичної взаємовиручки, недоцільності та шкідливості вакцинації загалом та усіх вакцин, окрім Спутніка V.

На прикладі коронавірусу можна побачити логіку дії російської екосистеми пропаганди в Україні. Вона використовує будь-які інформаційні приводи, що діють на поляризацію суспільства, критику держави, підрив міжнародного іміджу та добросусідства.

Автори огляду детально описують операції, пов’язані з масштабним стягуванням російських військ до кордону з Україною у березні-квітні 2021 р, навчаннями Sea Breeze (намагання зірвати їх) та операції, пов’язані з Днем перемоги.

Остання заслуговує на увагу тим, що вона щорічна. Певні календарні дати російська пропаганда використовує сповна для просування власних наративів. Подібну роль відіграє 2 травня у контексті Одеси, 22 червня як початок «великої вітчизняної» війни тощо.

Автори огляду зазначають, що на полі міжнародних відносин України Кремль поширює твердження, що через «недодержавність», неспроможність інституцій та кризу реформ нас ніколи не візьмуть у ЄС та НАТО, а водночас дає чітко зрозуміти, що Росія цього просто не допустить, бо це червона лінія і казус белі. Ці два твердження доповнюються фоном «зовнішнього управління» України, мовляв, ми маріонетка США та МВФ.

Російській екосистемі пропаганди сприяє ціла низка українських слабких місць. Автори огляду виокремлюють такі: низький рівень довіри до органів державної влади та державних інституцій; повільна, непрозора і незлагоджена комунікація з боку держави, яка не досягає всіх необхідних цільових аудиторій; низький рівень медіаграмотності та загальних політичних і економічних знань у населення; високий рівень корупції, що сприяє просуванню наративу про Україну як «недодержаву»; застаріле законодавство, що не відповідає викликам часу, зокрема, у царині онлайн-медіа; олігархізація українського медіаринку; низька популярність суспільного мовника та ін.

Детально зі звітом можна ознайомитися тут: https://drive.google.com

На жаль, ніщо не вказує на те, що екосистема російської пропаганди іде на зменшення чи занепаде в прогнозованому майбутньому. Навпаки, там, де Кремль не може діяти політичними чи військовими важелями, він діє інформаційними.

Як показує практика, просте блокування якоїсь частини російської екосистеми хоч і має позитивні наслідки, проте не вирішує самої проблеми. Кремль уже виховав у нас свою віддану авдиторію, до якої треба шукати окремі підходи. Щодо циклічних і прогнозованих інформаційних атак, то доречно вибудовувати державні інформаційні заходи на випередження. Також варто пам’ятати, що будь-який внутрішній конфлікт, інституційна криза чи брак продуманої комунікації будуть використані проти нас.


Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар