a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Українська мрія оф ЗЕ Юкрейн

Ну, так, Зеленський скосив великий шмат протестного електорату, так, антипатики називають його «технологією», «набором пікселів», а не кандидатом. Так, українські політичні настрої збігаються зі світовими трендами. Але є одна річ, яку варто проговорити, а саме основу, на якій вдалося провернути цей фінт. 

Адепти критичного мислення нарікають на інфантилізм українців. А інфантилізм, якщо спростити, – це продатися за цукерочку. І саме цукерочка найкраще характеризує, того, хто її взяв. У випадку Зеленського вона приготована професійно. Його образ виплекали не за кілька тижнів, над ним ретельно працювали останні кілька років. По суті, у нього нічого і нема, крім цього образу, згодованого двома основними каналами комунікації – телевізором та соцмережами.

Образ Зеленського – багатошаровий, але якщо взяти з нього аналізи і прокип’ятити їх, то на дні залишиться концентрована і наївна українська мрія. Не літак, а невдоволення істеблішментом і прагнення патерналізму. 

Феномен популярності Зеленського виростає з таксистської політології: «Вони задрали», «Їх треба розстріляти», «Пересадити, хай у тюрмах гниють», «Вони тільки крадуть і нічого не роблять». 

Існують «вони» і «ми». «Ми» – це чесний, бідний і обдурений народ, «вони» – депутати, міністри, прокурори, судді. Подолати розрив між «ми» і «вони» може лідер, «батько нації», який твердою рукою наведе порядок. 

Запит на патерналізм з’явився на наших теренах ще за романтизму і міцно закріпився за часів СРСР. У незалежній Україні популярність цієї концепції нікуди не ділася. Його прагнуть і ностальгійні радянофіли «Каґдата парядак бил, Сталіна на вас нєт», і українські націоналісти «Бандера прийде, порядок наведе», і центристи. Ющенко після Помаранчевої революції мав незлецький культ, який, щоправда, умудрився швидко розтринькати. 

І ось у 2019 році знову з’являється шанс – людина з групи «ми» може, нарешті, прийти до влади, і медові ріки потечуть у той же день. А ви впевнені, що це саме та людина? Аякже, я подивився усі серії «Слуги народу». Там простий вчитель історії усім показав, що це можливо: прийшов до влади на хвилі невдоволення, став сильним і чесним керівником, усіх помирив, усе розрулив. Під його твердою і справедливою рукою ми стали сильною країною.

У нашому гімні, тобто в ідеалістичній українській мрії, а не у її вульгарному трактуванні, патерналізм заперечується: «В ріднім краї панувати не дамо нікому». Нікому. Тому усі, хто переходять у категорію «вони» і концентрують владу, автоматично стають ворогами. Гімн стверджує, що «батьком нації» у нас стати неможливо за визначенням. От і виходить українське колесо сансари: прагнення «батька нації» до моменту, коли він ним стає, далі прагнення знищення «батька нації», пошук нового і так до безкінечності або до поїзда Київ-Фастів-Кам’янець-Подільський-табори інтернованих.

Сто років тому не без цієї наївної української мрії ми втратили державу. Багато хто повірив тоді в обіцянки закордонного «батька нації»: «Мір – народам, зємля – рабочім, фабрікі – крєстьянам». 

Після розвалу совка до мрії ставилися обережніше, але вона зріла усі ці роки. Сам істеблішмент до неї доклався добряче своєю славною добросовісністю. Опозиційні канали підігрівали невдоволення владою дуже і дуже цілеспрямовано. Запит на нового «батька нації» не з істеблішменту засмоктував усе навколо вакуумом.

Якщо Зеленський переможе, то колесо сансари української мрії і його перемеле. Він перейде у категорію «вони» і стане об’єктом ненависті і гумору, що будуть значно популярнішими за «95 квартал». 

Це були політологічні компоненти цукерки Зеленського, а тепер давайте поглянемо на культурний бекґраунд. 

Назва «Команда Зе» дуже влучна. Йдеться не про перші дві літери його прізвища, а про англійський означений артикль the, вимовлений малоросійським акцентом. Той самий артикль, з яким в англійській вживалася назва нашої країни, коли вона була частиною СССР. Тоді було зе Юкрейн, після незалежності стало Юкрейн (в російській було «на Украине» і мало б стати «в Украине»). І от у нас з’являється команда Зе, яка це «зе» намагається повернути (не буквально, а на символічному рівні). Ні, не йдеться про реколонізацію. Зеленський і ті, хто за ним стоять, вміють рахувати гроші і знають, що не вигідно, щоб Україна знову стала частиною Росії. Йдеться про спільний постколоніальний культурний простір. 

Гумор «95 кварталу» можна було б спокійно показати у 65-му, 75-му чи 85-му роках (цензуру винесемо за дужки). Бекґраунд його гумору, а ще серіалів, які він продукує, явно вписується у дискурс одної шостої земної суші. Його продукція 2010-х була б близькою і зрозумілою у Зе Юкрейн 1968-го. 

Назва партії Зеленського «Слуга народу» – це також радянське кліше, заюзане настільки, що встигло набути протилежного іронічного значення. 

В нещодавньому фільмі про Зеленського і АТО показується, як кварталівці подарували на фронт автобус, перероблений на кінотеатр. Вони хваляться, що в репертуарі нема ні одного кварталівського фільму, мовляв, ми не піаримося, і водночас з гордістю зазначають, що найбільш популярний фільм серед солдатів «В бой идут одни старики». Словом, welcome to ЗЕ Ukraine.

Це не Зеленський сформував свою аудиторію (електорат), вона на нього чекала. Це він під неї підлаштувався, а не навпаки. Це та сама аудиторія, той самий електорат, який завтра готовий забути війну, подарувати Крим і сміятися з приколів про тупих хахлів. Їх багато, їх значно більше, ніж здається, і живуть вони по всій країні.

Українська мрія 2019 року – цукерочка доволі небезпечна. Як показав приклад Зеленського, вона має два компоненти – універсальну нераціональну і безапеляційну нелюбов до влади та прагнення патерналізму. Її обгортка – культурний бекґраунд світлого пострадянського минулого/майбутнього. Завдяки грамотно відлагодженій комунікації цукерочку радо проковтнула молодь, яка, здавалося б, мала мислити якось сучасніше. 

Цукерочка Зеленського – не швейцарський шоколад (хоча є підстави підозрювати одного «кондитера», що певний час сидів у Женеві), не віденські марципани і точно не рошенівська продукція. Цукерочка Зеленського нагадує «Тузіка» з п’єси Подерв’янського.

У першому турі 30 % взяли цукерочку. Попереду другий тур.

Журналіст

Залиште коментар