a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Пряники чи батоги?

Якщо вам раптом пощастить потрапити у Японію, і ви вивчите пару слів на кшталт «конічіва» (привіт), «аріґадо» (дякую) і «моші-моші» (алло), то неодмінно почуєте комплімент, буцім говорите японською, як мешканець Токіо у п’ятнадцятому поколінні. Саме так японці виявляють повагу навіть до мінімального зацікавлення їхньою доволі непростою мовою. Вони, звісно, чують ваш жахливий акцент, але ігнорують дикі викривлення японської фонетики, бо це неважливо, якщо чужинець постарався вивчити пару слів.

В умовах українсько-російського білінгвізму ситуація цілком протилежна. Деякі російськомовні бояться переходити на українську, щоб не робити помилок (я знаю про кілька таких випадків, у яких ішлося не про виправдання, а про реальне побоювання і дискомфорт), україномовні (особливо неофіти) кидаються виправляти будь-які огріхи, навіть незначні. Дружнє і прихильне ставлення насправді було б значно конструктивнішим і ефективнішим. Якщо уявити собі умовного Миколу Яновича Азарова тільки без зневаги до усього українського, то навіть якщо він буде говорити про бімбу у вагіні, а у відповідь почує компліменти, а не насмішки, то у нього з’явиться мотивація до вдосконалення.


Журналіст

Залиште коментар