a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Керувати емоціями: Як перемагати у світі фейків

Сила фальшивих

У 1873 році на площі Євбаз (тоді вона офіційно називалася Базарна площа, а зараз – Площа Перемоги) у Києві несподівано збудували ешафот. Газети переказували популярне в народі пояснення: на ешафоті відбудеться публічна страта доньки одного відомого киянина. Покарати її мали за статевий зв’язок із собакою, внаслідок якого вона народила цуценят.

Новина миттєво облетіла місто й мала ефект інформаційної бомби. Щоранку понад тисячу людей збиралися на площі, щоб побачити збоченку та її страту. Попри всі сподівання, нічого не відбувалося. Але очікування винагороди у формі екзотичного шоу й далі щодня приганяло людей на площу.

Ешафот стояв порожній. Натовп вимагав пояснень. Поповзла нова версія: засуджена до страти таки існує, але в останній момент встигла вискочити заміж і в такий спосіб уникнути покарання. Шоу було скасовано. Коли історія вже відгула своє, поліція міста надала офіційне роз’яснення: ешафот побудували для оголошення судових вироків, а не проведення страт. Ніякої дворянки-збоченки не існувало. Проте це не завадило фейку стати новиною № 1 і заполонити думки тисяч людей європейського міста.

2018 року масштабне дослідження поширення фальшивих новин у твіттері показало, що в середньому фальшиві новини викликають у людей страх, огиду і здивування (високоактивні емоції), а правдиві — сум, радість і довіру; фейки привертають увагу незвичністю та сенсаційністю; фальшиві новини досягають 1500 користувачів за 10 годин, а правдивим новинам на це потрібно 60 годин; фейк досягає на 35 % більшої кількості людей, і ймовірність, що його поширять, на 70 % більша.

Минає час. Не минає людська пристрасть до споживання фейків. Сила фальшивих новин тримається на п’ятьох властивостях людини:

  • емоційність;
  • схильність шукати підтвердження вже наявним переконанням;
  • заохочення амбіції володіти таємним знанням;
  • лінощі — небажання перевіряти й шукати правду;
  • концентрація на обмеженій кількості одноманітних джерел.

Завдяки цим властивостям люди та фейки нерозлучні. Фейки завжди досягнуть своєї аудиторії та спрацюють. Навіть якщо згодом їх переконливо спростують.

На кожен — навіть спростований — фейк знайдеться свій споживач.

Мета фальшивої новини — ввести людину в оману. Спосіб — підживлення емоційного стану людини. Саме тому найкраще працюють фейки, що обігрують наші явні чи неявні переконання і збуджують емоцію.

«А я ж казав!», «Я так і думав!» — якщо ви вигукнете це, коли прочитаєте фейкову новину, то десь у маленькому непримітному офісі, ймовірно навіть в іншій країні, усміхнеться її автор. А якщо ви ще й поширите її, то зробите його щасливим. Адже заробите йому бонус до зарплати.

Людина завжди читала обмежену кількість улюблених газет, дивилася обмежену кількість телеканалів і сайтів новин. Але фейки не вигулькували вікнами з кожного кутка монітора. Тому що за всіма цими медіа стояли редакції, на які людина могла покладатися. Вони банально відфільтровували фейки. Або, якщо це були недобросовісні медіа, гралися з ними вкрай дозовано. Соцмережі прибрали цей фільтр.

Аналіз поведінки у фейсбуці показав: що активніший користувач, то більше він схильний обмежувати кількість джерел новин, якими користується. Погіршує ситуацію те, що люди розбрелися по спільнотах. Вони дедалі більше звужують кількість джерел, які читають, і замикаються в луна-камери. Тоді стає набагато простіше згодувати людині фейк. Недарма існує припущення, що «напевно, основною проблемою дезінформації є поляризація користувачів онлайн».

Сатана вступив у бій із Богом за людину, коли в подобі змія спокусив Єву обіцянкою: «у день, в який ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і ви будете немов боги, які знають добро і зло». Тобто, щоб зрівнятися з Творцем і пізнати таємницю, достатньо просто скуштувати яблуко.

Це була диявольськи приваблива пропозиція. Кажучи сучасною мовою, це була ідеальна архітектура вибору. Відтоді обіцянка фейку не змінилася ані на йоту. Автори фальшивих новин та маніпуляцій і нині грають на тій самій пристрасній жазі людини пізнати таємне знання. Вони конструюють фейки так, щоб у споживача складалося чітке переконання: ось це і є важлива для мене правда, яку всі від мене приховують.

В умовах фізичної та комунікативної війни емоції загострюються. А критичне мислення притуплюється. Тому фейки «заходять» особливо легко.

«На площі збирали жінок, тому що мужиків більше немає. Жінки, дівчатка, старі. І це називається показова страта. Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького, в трусиках, у футболці, як Ісуса на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. І це все на маминих очах… Фашисти так не робили. Це повстали правнуки СС “Галичина”»

Монолог про хлопчика, якого начебто розіп’яли українські військові після звільнення українського міста Cлов’янська від російських бойовиків у 2014 році — це класика фейкового жанру. Сюжет показало джерело багатьох яскравих фейків — «Перший канал» (Росія).

Мова героїні містить суперконцентрат високоактивних емоцій. Сумнівне джерело та емоційна зарядженість — перші ознаки фальшивості.

Слова-тригери активують емоцію гніву. Вони чіпляють за живе і близьке кожному (дитина, мати). Пробуджують релігійні почуття (Ісус). Пояснюють, що такого не робили навіть найстрашніші вороги (фашисти). Підживлюють наратив про українців-нацистів (правнуки СС «Галичина») та сукупно відсилають до основи основ російської ідеології — перемоги над нацистською Німеччиною.

Усе, що залишилося робити глядачеві після перегляду сюжету, — це взяти в руки зброю й поїхати на Донбас добивати фашистів. Сюжет не дарма побудовано не як набір фактів, а як максимально реалістичне оповідання. Саме наративи, оформлені в цілісну історію, не лише емоційно збуджують, а й найкраще спонукають до дії. Це славнозвісний сторітелінг у руйнівній дії.

Так фальшиві новини народжують гнів. Це високоактивна негативна емоція, що залишає глибокий маркер у людині й руйнує нас ізсередини.

І, звісно, лінощі. Ніщо так не надихає творців та поширювачів фейків, як наша нехіть перевіряти інформацію. Ми не лінуємося емоційно відреагувати на інформацію. Але як же неохоче ми перевіряємо її, перш ніж реагувати. А треба вчитися це робити. І не лише це.

Уривок з книжки Дмитра Кулеби «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот», видавництво #книголав

Постійний представник України при Раді Європи

Залиште коментар