Після відвідин одного з паризьких музеїв моя подруга була, ясна річ, дуже натхненна картинами імпресіоністів. Але не лише їхнім мистецьким виконанням і точністю передачі настроїв. Чи не найбільше її вразила анотація до колекції робіт Марі Кассатт, художниці, яка присвятила багато своїх полотен сюжету матері і дитини.

У тексті йшлося про те, що, будучи феміністично налаштованою особою, художниця, серед іншого, виступала на захист права жінок самим доглядати власних немовлят і доросліших дітей, на противагу тогочасній традиції віддавати їх одразу нянькам. Це настільки суперечило тому, чого прагнуть сучасні феміністки, що моя подруга аж одягла окуляри, щоб ще раз прочитати уважніше. І пересвідчилася, що зрозуміла усе правильно.

Таке трактування, ясна річ, було трохи несподіваним, оскільки образ феміністок, поширений у сучасному суспільстві, передбачає усе що завгодно, але не добровільне рабство материнських обов’язків.

При цьому цікаво, що сама Марі Кассатт, як могла, тікала від традиційного виховання для дівчат із багатих американських родин, яке складалося з навичок створення домашнього затишку, малювання, вишивання і музики. Такий собі пансіон шляхетних панн. І хоча в ті часи жіночий кар’єризм геть не заохочувався, вона таки вступила в Пенсильванську Академію Мистецтв, але оскільки факультет був дуже чоловічим, постійно відчувала гендерні утиски.

Від цього формату вона утекла в Париж, всупереч батькові, який не міг змиритися, що його донька житиме богемним життям. Там вона зав’язала тісну дружбу з Едґаром Дега і влилася у середовище, яке активно підтримувало хвилю фемінізму 1840 років, що відстоювала доступ жінок до освіти та стипендій для навчальних подорожей, а також права голосу. З жіночого ракурсу вона малювала «Нових жінок» ХІХ століття і сама – успішна художниця, яка ніколи не виходила заміж, була однією з них. Успадкувала Кассатт таке ставлення до гендерних ролей від матері, Кетерін Кассатт, яка вірила у те, що жінки повинні отримувати освіту, щоб бути визнаними і соціально активними. Її портрет Марі малює із примірником «Le Figaro» , підкреслюючи, що матір достатньо вільно володіла французькою.

Хоча Кассатт не робила гучних заяв щодо відстоювання прав жінок у своїх роботах, за нею закріпився стереотип жіночої художниці, яка підтримувала суфражисток. Через це у неї був гострий конфлікт із братовою дружиною, яка підбурила Філадельфійську громаду бойкотувати її виставку. У помсту за це Кассатт виставила на продаж картину «Вечір у човні», присвячену народженню її племінниці. Роботу придбала Національна Галерея у Вашингтоні.

Змальовуючи жінок, які відвідують оперу, Кассатт ніби наголошує на їхній пасивній ролі у тогочасному суспільстві, коли вони, як і діти, були об’єктом чоловічого споглядання і використовувалися, як аксесуар – тоді жінка не могла відвідувати світські заходи без супроводу чоловіка.

У цьому контексті змальовування і оспівування материнства здається суперечливим і нелогічним. Антифеміністи, безумовно, скажуть, що такий підбір сюжетів «свідчить про нестабільність жіночих бажань і про те, що усі жінки, врешті, задумуються над своєю «основною місією». А заразом, що «справжній» оргазм може бути лише вагінальним.

Проте, хоч на перший погляд деякі роботи Кассат можуть здатися масними, усі вони несуть у собі абсолютно феміністичний посил і змальовують материнство поза рамками кліше основного джерела самореалізації для жінки. Художниця створює нову ікону материнства – її героїні не ідеалізовані, а залучені до буденних справ і творять домінантну одиницю у своєму єднанні з дітьми.

В роботах Кассатт жінки позбуваються головного тягаря патріархального суспільства – постійної об’єктивізації та відповідності стандартам.

Бо фемінізм, насправді, не про те, чи займатися дітьми самостійно, чи залучати няню, а про те, щоб самостійно визначати, чого хочеться на певному етапі життя, мати можливість змінювати свій вибір і пріоритети й аналізувати усе на власному досвіді.

Хоч і зараз легко напоротися на висловлювання, що «це такий спосіб виправдати свої лінощі – назватися феміністкою. Бо замість того, щоб піти в зал підтягнути тіло, привести до ладу свій імідж і стати привабливою, легше ходити в дивному одязі з неохайними зачісками і заявляти – «я феміністка». То я не лінива зачуханка, яку ніхто на побачення не кличе, а горда феміністка! Не треба мені ті чоловіки! Та ясно, що не треба. Тим більше, що вони і не кидаються. Навпаки – тікають в темпі стометрівки».