a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Тримаємо удар

Ми наближаємося до десятого місяця повномасштабної війни. Це неабияке випробування на міцність, якщо врахувати жорстокість та віроломність супротивника і його тактику постійного терору. Бойові дії на фронті з багатьма загиблими, неочікувані ракетні удари в глибокому тилу, пошкодження енергосистеми, смерті військових і цивільних, втрата домівок, постійне зростання цін. У таких умовах важко витримати довго, але українці тримаються. І це не пропагандистський штамп, це факт, підтверджений соціологією. КМІС провів цілу низку досліджень, які доводять це твердження.

7 – 11 вересня, коли ще тільки відбувалося звільнення східної Харківщини, а Херсон був окупований, соціологи провели дослідження самооцінки щастя серед українців. Подібні дослідження ведуться 20 років, і можна простежити динаміку.

У січні 2001 року нещасливими себе вважало 33% українців, а щасливими 38%. До 2010 року кількість щасливих українців стабільно зростала (до 65 %), а нещасливих зменшувалася (до 14%). З 2014 до 2017 року кількість щасливих просіла з 60 до 53%, але потім почала стабільно зростати до 2021 року. Тоді у грудні опитування показало 71 % респондентів, що оцінили себе як щасливих і 15% як нещасливих.

У вересні 2022 року цифри не сильно змінилися: кількість щасливих упала з 71% до 68%, але кількість нещасливих також упала з 15% до 13%. Це зміни у рамках похибки.

У регіональному розрізі найбільше скорочення щасливих прогнозовано сталося на Сході (зменшення на 10%). У 2021 році найбільше щасливих жило в смт і містах 100+ тис. (по 74%), у 2022 – смт зберегли лідерську позицію.

Прикметно, що різниці у відповідях між вимушено переміщеними особами і тими, хто залишились у місцях проживання, дуже мала (4%). У віковому поділі суттєві відмінності тільки між наймолодшою групою 18 – 29 років та найстаршою 70+ років (79% щасливих і 4% нещасливих проти 57% щасливих і 14% нещасливих).

Про що свідчать ці дані? Під час широкомасштабної війни поріг очікування для щастя суттєво знизився. Умовно кажучи, якщо раніше для щастя потрібна була стабільна і конкурентна зарплата, реалізація на роботі і злагода у сім’ї, то в сучасних умовах виживання – це уже достатня причина для щастя.

В іншому опитуванні наприкінці жовтня соціологи досліджували готовність українців до поступок після потужних ракетних атак на енергоінфраструктуру. 86% українців відповіли, що потрібно продовжувати збройну боротьбу, навіть якщо обстріли продовжаться (з них 71% у цьому твердо переконані, а 15% скоріше погоджуються з цією тезою). І лише 10% респондентів відповіли, що потрібно перейти до переговорів для якнайшвидшого припинення обстрілів, навіть якщо доведеться піти на поступки Росії.

У регіональному вимірі найменш рішучий Схід, але навіть тут охочих продовжувати боротьбу попри все – переважна більшість (69% проти 29%).

Ці дані свідчать про те, що думки, на кшталт «треба просто перестати стріляти» або «сісти за стіл переговорів і зійтися по середині», на яких Зеленський здобув широку електоральну підтримку на президентських виборах, уже цілком не актуальні. У соціумі з’явилося розуміння, що збройна перемога – це єдиний спосіб завершити цю війну, а перемир’я тільки все затягне.

Соціологи також систематично проводять заміри готовності до територіальних поступок Росії. Було три опитування – у травні, липні та вересні. Респондентам давали на вибір два варіанти: «Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій» і «За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триматиме довше і будуть загрози збереження незалежності».

У травні і липні перший варіант обрало 10% респондентів, другий – 82 і 84%. У вересні на територіальні поступки погоджувалося на 2% менше, а за продовження боротьби висловилося 87 %.

На Сході до територіальних поступок у травні були готові 19% (абсолютна більшість, 68%, – проти), а уже у вересні таку відповідь дали тільки 10% (85% проти).

Варіанти відповіді у цьому опитуванні сформульовані таким чином, ніби територіальні поступки гарантують збереження незалежності. Однак результат засвідчив, що українці чудово розуміють ціну російських гарантій. Окрім того, у соціумі є розуміння, що подібну ситуацію ми уже проходили у 2014 році, коли Крим і частина Донбасу фактично відійшли під контроль Росії, але це не зупинило її від подальших посягань на наші території.

Наприкінці жовтня було також опитування щодо бачення українцями майбутнього за 10 років і готовність терпіти матеріальні труднощі.

88% українців вважають, що через 10 років Україна буде процвітати у складі ЄС, (63% повністю у цьому переконані, радше згодні з цим твердженням 25%). Лише 5% мають песимістичні прогнози (спустошена країна з відтоком людей).  Найбільше оптимістів на Заході (90%), але і на Сході – це переважна більшість (76%).

Різниця між віковими категоріями також незначна (від 94% оптимістів у віці 18-29 років і 81% у віці 60-69 років).

Друге питання в дослідженні звучало так: «Деякі експерти і політики попереджають, що після війни і перемоги на Україну чекають декілька важких в соціально-економічному плані років. Ви особисто готові чи не готові терпіти матеріальні труднощі протягом 3-5 років, якщо в результаті Україна стане процвітаючою країною і членом Європейського Союзу?» 96% українців готові терпіти труднощі (58% рішуче, 39% радше).

Усі ці опитування показують незламану і доволі монолітну країну з незначними регіональними відмінностями, що мислить однаково і має однакові пріоритети і цілі, країну, що багато пережила, але готова терпіти далі, щоб таки здобути перемогу і поставити крапку на колоніальному минулому. 

 


*ілюстрація на обкладинці Нікіти Тітова

Журналіст

Залиште коментар

20 − one =