a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Три місяці війни і чому від неї не можна втомлюватись

Понад 90 днів триває вторгнення росії в Україну, яке мало закінчитися за три дні. А до цього війна тривала 8 років, а до цього ще 300 років.

За три місяці вторгнення Україна дуже змінилася. Ми навчилися жити з постійними повітряними тривогами. Повітряні тривоги, взагалі, стали чи не показником тилу, бо на лінії фронту повітряних тривог немає, там люди просто перебувають під постійним обстрілом артилерії. Взагалі, поняття безпеки довелося повністю переосмислити. Як і поняття власності та побуту. Багато хто з нас втратив усе або майже все, що накопичували за ціле життя, багато хто став біженцями. Ми почали інакше ставитися до речей, будинків і машин. Майже всі мої знайомі, які поїхали, залишали ключі сусідам, щоб брали їжу, речі, користуватися льохом, якщо потрібно. Те саме з машинами, їх просто привозили волонтерам і віддавали на фронт. Ніколи, на жаль, не вдасться переосмислити втрату близьких і рідних і ніколи не вдасться зрозуміти та вибачити ті жахи, які творили та творять в Україні російські військові.

Війна не йде, не закінчується, бої не припиняються (радше навпаки), а втома накопичується, емоції притуплюються, проблеми з тактичних стають стратегічними. І не лише в Україні, а й у всьому світі.

Що ж робити, щоб не було “втоми від війни”, про яку почали розповідати, і чому цього категорично не можна робити.

 

“Умиротворення” не працює і не спрацює

Сьогодні посилюються голоси, які дуже хочуть “зберегти обличчя” путіну та пропонують Україні підписувати капітуляцію та віддавати росії окуповані українські території. Це, звичайно, дурість і самогубство з погляду будь-якої розсудливої ​​людини, але давайте подивимося на логіку політиків, які ці наративи транслюють. Багато політиків і еліти Німеччини та Франції досі живуть в імперському світі “сфер впливу”, і не всі хочуть змінювати свою точку зору. Для них багато десятиліть Україна була вотчиною росії, і хай там що тут робили росіяни, це сприймалося, швидше за все, очима саме російської пропаганди та інформації. Після Майдану ситуація стала кращою, але зараз стало зрозуміло, що агентів російського впливу в цих країнах все-таки дуже багато. Дається взнаки так само страх початку Третьої світової війни (погана новина: вона вже почалася). Хочеться це все погасити, закрити під кришечку, забути і спокійно повернутися до торгівлі з росією та голосам виборців, для яких не зрозуміле підвищення цін на бензин. Ну, і заразом отримати якусь премію миру і виступати ще кілька років на всіх форумах із “глибоким занепокоєнням” тим, що в колись вільній Україні катують людей у ​​концентраційних таборах (а вони є вже в Донецьку, і за такого підходу їх стане ще більше).

Автор Олександр Грехов.

І погана, і хороша новина 2в1: так не буде! Україна не капітулюватиме, не віддаватиме території. Ми вже це проходили у 2014 році та знаємо, що це, по-перше, злочин перед українцями, які мають зазнавати нелюдських злочинів, знущань і тортур в окупації. А по-друге, це тільки розвиває апетити росіян, які просто накопичують сили (у тому числі на торгівлі з Європою) та атакують знову, відкушуючи нові та нові території. І так, мені може і зрозуміла логіка 98-річного Кісінджера, який планує пожити ще кілька років у спокої “зберігаючи обличчя путіна”, але для людей, які бачать більш далеку перспективу свого життя та життя своїх дітей, дуже не хочеться постійно воювати з росією, а добити її зараз, коли вона слабшає з кожним днем. І це, на жаль, стосується всього вільного світу, а не лише України. Якщо хтось думає, що путін зупиниться на кордонах України, то просто згадайте історичні приклади та наслідки того, як сильно втихомирювали Гітлера у 1938 році, що аж віддали йому Судетську область, навіть не запросивши на підписання Чехословаччину, якій ця область належала до 30 вересня 1938 року. Тоді Чемберлен також дуже радів, що “привіз мир”. І що сталося за рік? Зберегли лице, не допустили світової війни?

Ні-ні, друзі. Такі обличчя не можна зберігати! Теорія збереження таких облич на практиці означає втрату мільйонів облич добрих і близьких людей, страти, тортури, приниження та перемогу зла. Зло треба добивати зараз. А поки українці самі готові воювати за весь вільний світ, то треба дуже-дуже сильно допомагати! Але це вже наступний пункт.

   

Автор Андрій Єрмоленко. За кодом ви можете підписати петицію для міжнародної допомоги українським дітям. Так, ми теж не віримо в петиції, але віримо, що будь-які способи можуть дати результат. Особливо в дуже складних ситуаціях.

 

Що робити? Допомагати Україні перемогти!

Навіть якби я не була українкою (цього б мені дуже не хотілося, але уявімо), я була б все одно переконана, що Україна має перемогти, і їй у цьому треба допомагати. Європейські та світові еліти, політики, журналісти та всі партнери, які затягують передачу Україні зброї, не гідні обіймати свої посади, бо в них немає стратегічного бачення. Кожна розумна людина сьогодні розуміє, що поки Україна воює (і воює успішно!) – це найреальніший шанс на те, щоб позбутися божевільного маніяка, який тероризує і збирається тероризувати далі весь світ і тим більше Європу. Це як вам би весь час погрожував буйний сусід із гранатою, а ви б забороняли і затягували його затримання поліцією, бо у вас троянди на газоні, які поліцейські можуть витоптати.

Тому перше, що мають робити люди всього вільного світу – це допомагати своїм урядам ухвалювати рішення щодо передачі Україні зброї. Україна зараз захищає, зокрема, світову демократію від російського тоталітарного світу, а демократія якраз і дає можливості доносити свої думки до політиків. Не дайте їм затягти нас і себе у роки чи десятиліття страшної війни. Що більше зброї отримає Україна, то швидше ми звільнимо наші території, і вирішиться, зокрема, купа проблем і з продовольством, і з цінами, і зі світовою економікою. Я розумію, що багато хто хоче допомагати біженцям і за це просто величезне дякую від усіх нас. Але зброя – це важлива допомога і нашим жінкам та дітям, які хочуть повернутися в Україну, а не залишитися вдовами та сиротами на чужій (хоч і максимально привітній, ще раз дякую) землі.

Автор Alighieri Dante.

Друге – пам’ятати, що ми усі сьогодні волонтери. Багато вільних і прекрасних людей світу дуже допомагають Україні. Це і гроші, і пряме волонтерство своїми машинами, руками, прийомом біженців, допомоги біженцям. Це дуже цінно і, звичайно, потребує постійного ресурсу. Сьогодні волонтерство як в Україні, так і за кордоном зі стихійного має перейти у систематичне. У мене тут немає порад, бо кожен за три місяці вже знайшов собі фронт робіт, освоїв його та обріс зв’язками. Але для тих, хто тільки починає, я можу розповісти свій лайфхак, як зробити волонтерство системним і вибудувати у довготривалій перспективі. Це волонтерство за своєю професією, використовуючи свої професійні навички та зв’язки. Так, Україні дуже важлива робота з гуманітаркою та ліками, але якщо вам це незрозумілий світ, а при цьому ви прекрасний куратор, який може ефективно заблокувати російське мистецтво на великих світових культурних майданчиках, а також допомогти українському мистецтву вийти на нові ринки – то це також дуже цінна допомога і українцям і нашій економіці. Якщо ви архітектор і можете робити модульні будинки для біженців – супер. Або модельєр і плануєте співпрацю з українськими модельєрами чи підтримуєте Україну акціями у світовому світі моди – чудово. Юрист і працюєте у своєму професійному світі над підтримкою майбутнього трибунал – лайк! Усі українські біженці в інших країнах – це наш дипломатичний корпус. Говоріть, розповідайте, ходіть на мітинги. Будь-яка системна допомога сьогодні – це дуже важливо! Вона наближає нас до Перемоги! А ви у своїй професії знаєте значно більше можливостей, як це можна зробити і стабільним, і дуже ефективним.

Автор Олександр Грехов.

 

Емоційний фронт

І на завершення я б хотіла трохи поговорити про психологічну стійкість, якої від нас вимагається дедалі більше. Коли я вперше побачила, як росіяни “Градами” розстрілюють житлові квартали Харкова – я мала реальну істерику. Тому що в моїй голові слова “житлові квартали” та “Гради” не мали стояти в одному реченні. Упевнена, що кожен із нас пережив свій перший і страшний шок. Хтось просто 24 лютого, хтось після Бучі, хтось після фото кладовища в Ірпені, хтось після розстрілу вокзалу Краматорська, коли люди та діти чекали на евакуаційний потяг, хтось під час штурму Азовсталі, хтось учора, коли в Харкові загинуло 8 осіб і серед них 5-місячна дитина, тіло якої вирвало з рук батька та відкинуло на дашок під’їзду. Після моїх перших сліз і криків за ці місяці я вже читала та бачила багато – росіяни стріляють в Україні тупо всім та по будь-яких об’єктах. “Іскандери”, фосфорні бомби, “Смерчі”, “Урагани”, “Точки У”, якась незрозуміла хімічна зброя – усі ці страшні слова, яких я, взагалі, не знала, я зараз знаю. Усе це я читаю щоранку і щовечора, а іноді й серед білого дня. Звичайно ж, це притуплює психіку, звичайно ж, хочеться від цього відсторонитися і забути. АЛЕ фішка в тому, що не можна! Якщо ми хочемо перемогти та залишитися нормальними людьми (та й, взагалі, Людьми), ми маємо пам’ятати та реагувати. Ні, вже не в істериці та стресі, але в тонусі та зібраності. Ми пережили все те, про що раніше читали – від нас залежить, як ми переживемо цей страшний досвід. Переведемо його у зміцнення життєвої стійкості, перенесемо себе у віртуальний світ “рожевих поні”, де немає війни, чи збожеволіємо від жахів? Думаю, із цих трьох варіантів нам треба обрати перший. Налаштуватись на довгу війну, налаштуватися на перемогу у цій війні, налаштуватися на систематичну допомогу Україні та налаштуватися на постійну підтримку свого емоційно-психологічного здоров’я і тонусу.

Автор Олександр Грехов.

 

Росіяни цю війну вже програли, але нам ще треба поборотися, щоб її виграти. І ми виграємо! Просто треба бути разом і кожен на своєму фронті! І тоді після Перемоги настане справжній мир, а не дурне тимчасове “примирення”.

 


Автор ExterUA

 

*Автор плакату на обкладинці Нікіта Титов

Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар

10 + 2 =