a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Сталінські суди, або розстрільна Феміда

Про сталінські репресії в нас говориться часто. Ні для кого (окрім радянських фанатиків) не секрет, що сталінізм передчасно і жорстоко забрав життя в мільйонів людей. Однак уявлення про те, як працювала сталінська машина, часто зводиться до прискореного правосуддя, позасудових розстрільних трійок і квот на покарання та смертну кару. Усе це коїлося під час великого терору 1937 – 1938 рр., але керована система правосуддя сформувалася значно раніше, а її відголоски переслідують нас сьогодні. Ось кілька ключових зрежисованих політичних процесів, що стосувалися безпосередньо України. 

Під час утворення СРСР бракувало достатньо лояльних і кваліфікованих комуністів, які би могли фахово займатися промисловістю, наукою, мистецтвом і т. д., тому спочатку довелося змиритися зі спеціалістами, які залишилися з попередньої епохи. Але, починаючи з 1928 року, сталінська машина почала підчищати ключові галузі.

Уже перший політичний процес СРСР прямо торкався України. Ідеться про так звану Шахтинську справу над верхівкою вугільної промисловості Донбасу. Процес відбувся в Москві у 1928 р. Під суд потрапили 53 особи, зокрема, керівники «Донвугілля», Управління нового будівництва Донбасу, 5 директорів шахт, 5 головних інженерів шахт, чотири німецькі експати. Їх звинувачували в приналежності до контрреволюційної організації, яка нібито ставила собі за мету підірвати вугільну промисловість Донбасу, найважливіший на той час енергетичний центр СРСР. Звинувачені нібито підпорядковувалися закордонним центрам впливу та вчиняли акти шкідництва та саботажу. 11 обвинувачених засуджено до розстрілу; 31 – до ув’язнення від 4 до 10 років. Німців визнали невинними.

Робітники-свідки у Шахтинській справі. Джерело: Wikimedia

Другим гучним процесом стала справа «Спілки визволення України» 1930 р. НКВС вигадала таку підпільну організацію (для білорусів вигадали «Спілку визволення Білорусі»), яка нібито існувала у 1926 – 1929 рр. і керувалася з еміграції. Показовий судовий процес в оперному театрі Харкова (тодішньої столиці) зачепив 474 підозрюваних. До розстрілу засуди 15, до концтаборів — 192, вислали за межі УСРР – 87, умовно засудили – 3, звільнили від покарання – 124 особи.

Ця справа була спрямована на колишніх діячів УНР (15 підсудних – члени українських політичних партій, 2 – міністри уряду УНР, 1 – прем’єр, 6 – члени Центральної Ради), Всеукраїнської академії наук (15 співробітників) та Української автокефальної православної церкви. Справа СВУ стала важливим етапом згортання українізації.

Судове засідання у справі СВУ. Джерело: Wikimedia

Так зване Розстріляне Відродження, тобто арешти та розстріли українських письменників, художників і театралів у 1933 – 1938 рр. не було об’єднане в якісь групові процеси, тоді вже маховик репресій розкрутився на повну потужність. Українським митцям поодинці інкримінували участь у різноманітних підпільних антирадянських змовах, вибивали зізнання силовими методами і відправляли на каторгу, а потім у 1937 році трійки переглядали справи та засуджували до розстрілу.

Однак була в цей час і групова справа УФТІ, тобто Українського фізико-технічного інституту (1935 – 1938), що призвела до розгрому цього потужного наукового центру. Інститут було створено у 1929 р., він зібрав провідних фізиків, на кшталт Льва Ландау, і став науковою інституцією світового рівня. В УФТІ навідувався, наприклад, Нільс Бор. Однак репресивний апарат вирішив чомусь розгромити установу. УФТІ інкримінували існування двох контрреволюційних організацій: троцькістсько-бухарінської, на чолі з Шубниковим і Ландау, та закордонної шпигунської фашистської, очолюваної Вайсбергом. НКВС вибив зізнання з чотирьох фізиків. Загалом заарештували 16 осіб, 8 з них розстріляли. Також усі іноземці, яких не заарештували, назавжди покинули СРСР.

Коли Галичина відійшла до СРСР у 1939 р., там також прищепили найкращі здобутки репресивного сталінського правосуддя. У 1941 р. відбувся так званий процес 59: перед судом постали 59 молодих українців, яких звинуватили в приналежності до ОУН, зраді Батьківщини, терористичній діяльності та шпигунстві на користь Німеччини. Тут, на відміну від попередніх процесів, справді, йшлося про дотичність до ОУН (це не вигадана організація і підсудні були з нею пов’язані), однак виникають великі сумніви в підготовці антирадянського повстання, шпигунстві та доцільності суворих вироків.  

Жертвами процесу стало 37 юнаків і 22 дівчат у віці від 16 до 30 років (22 студентів, 12 гімназистів та ін.). До смертної кари засуджено 42 осіб (серед них — 11 дівчат). Решті присудили десятилітнє ув’язнення з наступними засланням та позбавленням громадянських прав.

Якщо подивитися на абсурдність звинувачень у цих процесах, абсолютне ігнорування презумпції невинуватості, то деякі судові реалії сучасної України набувають певної логіки і спадкоємності. От наприклад, фраза «захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи велич арійської раси, прагнучи зробити свої погляди об’єктом уваги громадськості» мало чим відрізняється від «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії» (за це засудили письменника Валер’яна Підмогильного).


Журналіст

Залиште коментар