a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

“Росіяни на Україні” чи українські росіяни?

Тема російської етнічної групи населення України доволі делікатна, оскільки її активно використовує у своєму наративі Кремль. Саме “захист росіян і російськомовних” часто використовується Путіним і його поплічниками як виправдання для анексії, війни та подальшої агресії. Тому було б добре детальніше розглянути це питання, максимально відсторонившись від емоцій і політичної заангажованості.

Російськомовні та росіяни

Перший важливий параметр – це розрізнення цих двох понять, які Кремль намагається злити в одне. Не всі російськомовні – це росіяни, і, що дуже здивувало б Кремль, не всі росіяни – російськомовні.

Річ у тім, що через русифікацію Російської імперії, а згодом СРСР, чимало етнічних українців перейшли на російську. Цей перехід не спричинив безповоротної та повної втрати етнічної ідентичності, просто значна частка українців змінила мову.

Найкраще це видно за результатами перепису населення України 2001 р. Тоді 77,8% населення визначили власну ідентичність як “українську”, а 17,3% – як російську. Натомість українську мову як рідну вказали 67,5% респондентів (на 10% менше, ніж ідентичність), а російську аж – 29,6% (на 13% більше). Окрім того, показник “рідна мова” не завжди збігається з показником “мова щоденного спілкування”. Отже, можна припустити, що станом на 2001 р. російськомовних етнічних українців було значно більше.

Із 2001-го минув 21 рік. На жаль, новий перепис ми ніяк не проведемо, але можна з певністю сказати, що через війну та інші фактори на українську переходять не тільки російськомовні українці, але й етнічні росіяни. Сам знаю особисто кількох.

Але чи перетворює російська мова українців на росіян, а українська – росіян на українців? Відповідь: так само, як англійська перетворює ірландців на англійців, німецька – австрійців і швейцарців на німців і т. д. Так, без сумніву, мова – це приналежність до певного культурного простору й інструмент потенційної акультурації, але не обов’язково політичний маркер. Конфлікт в Ольстері точився переважно між англійськомовними, але їхні погляди та ідентичність кардинально відрізнялися, тому варто відмежуватися від мови як від ненадійного маркера.

Російська етнічна група України

Отже, далі мова піде не про російськомовних українців, а саме про російську етнічну групу. Як уже було сказано, станом на 2001 р. в Україні таких нараховувалось 17,3% населення, або 8,3 млн осіб. Переважно російське етнічне населення концентрується в Криму та на Донбасі. Багато росіян також на півдні Запорізької області, є анклави в Бессарабії, на півночі Сумщини та Чернігівщини і на Харківщині. Найбільш густонаселені території зі значним компонентом російського етнічного населення зараз окуповані Росією (бл. 50% етнічних росіян України), однак можемо припустити, що навіть сьогодні під юрисдикцією Києва перебуває бл. 4 млн етнічних росіян, якщо користуватися цифрами 2001 р.

4 мільйони – це доволі значна цифра, майже як Словаччина. Однак чи присутні етнічні росіяни у суспільно-політичному дискурсі України? Найчастіше вони виступають об’єктом, а не суб’єктом. Про них говорять інші (Кремль та прокремлівські не конче етнічно російські політичні сили), а вони про себе мовчать. У росіян України нема своєї політичної партії, нема своїх потужних культурних організацій, ми навіть не знаємо, що вони думають про потенційну ескалацію війни.

“Росіяни на Україні” чи українські росіяни?

Ключове питання, яке стоїть перед етнічним росіянином в Україні – це вважати себе росіянином “на Україні” чи українським росіянином.  

Росіянин “на Україні” (саме “на Україні”, а не в Україні, і йдеться не про граматику, а про світогляд) – це дрейф постколоніального статусу “господаря на підкорених землях”, за якого твоя мова і культура вважаються найпрестижнішими, тобі не треба ні для чого докладати зусиль, бо про тебе дбає метрополія, це вороже ставлення до будь-яких ініціатив нової столиці, якщо вони підважують постколоніальний статус-кво, врешті, це невизнання нової столиці як такої, ностальгія за минулим. 

Український росіянин, натомість, визнає нові політичні реалії та кордони, інтегрується в політичне життя своєї країни, пам’ятає про історичну батьківщину, але зважає на реалії Батьківщини сучасної, відстоює у ній свої права за загальноприйнятими законами.

Перша група природним чином домінує, бо саме її століттями формувало колоніальне минуле, і саме на неї спирається грошима і підтримкою неоімперська Росія. Розвиток і нарощення другої групи ускладнюється тим, що в умовах гібридної війни усе російське сприймається як кремлівське.

Але якби з кількамільйонної групи етнічних росіян України, що не живе під окупацією, вийшов чітко проартикульований рух під гаслом “Ми росіяни України, і нам не треба ніякий захист від Кремля”, то це свідчило б про те, що українські росіяни, нарешті, перейшли від поодиноких прикладів самоусвідомлення у нових реаліях до рівня активного життя в українському суспільно-політичному дискурсі.


  • Для ілюстрації до цієї статті використано фото п’єси Вільяма Шекспіра “Гамлет”  / britishtheatreguide.info

Журналіст

Залиште коментар

two × three =