a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Пропаганда: історія питання

Слово «пропаганда» зараз вживають дуже часто, як правило, у негативному ключі. Чому так сталося? Як розвивалася історія пропаганди? Які її різновиди і підходи? На ці питання спробуємо розповісти у цьому матеріалі.

Походження терміну

Термін «пропаганда» латинського походження. Буквально означає «щось, що підлягає поширенню». Він виник у Ватикані, у 1622 р., коли Апостольська столиця почала активно протидіяти реформації та утворила Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегацію пропагування/поширення віри), яку часто просто називали пропагандою.

Герб Конгрегації поширення віри. Джерело: www.gsif.it

Тобто метою цього органу було поширення правильного, з точки зору Ватикану, віровчення, переконування іновірців та відщепенців. 

Наприкінці XVIII ст. термін почали вживати у нецерковному значенні. І вже на середину XIX ст. він почав набувати негативних рис, коли міцно вкоренився в політичній сфері. Барбара Діґс-Браун пов’язує це з Французькою революцією.

У ХХ ст. з появою диктатур термін пропаганда став ще більш негативним. У Третьому Рейху існувало Міністерство пропаганди та громадської просвіти, в СРСР так званий агітпроп, тобто відділ агітації та пропаганди при ЦК КПРС (перейменовувався кілька разів, але слово «пропаганда» зникало з назви тільки у періоди 1962 – 1965 та 1988 – 1991 рр.).

Пропаганда вождів. Джерело: https://galinfo.com.ua

Радянський та нацистський плакати.

Тим не менш, саме явище пропаганди значно старіше за Католицьку церкву і має багато різних визначень і трактувань.

 

Що таке пропаганда?

Оце питання доволі складне. Якщо ви переконаєте свого друга купити морозиво – це уже пропаганда чи ще ні? Якщо ні, то чим це відрізняється від того, що ви переконаєте друга проголосувати за певну політичну силу? А якщо будь-яке переконування – це пропаганда, то чому вона погана?

Ґерт Джовет та Вікторія О’Донел наголошують на тому, що пропаганда та переконання взаємопов’язані, бо базуються на комунікації. Але у чому тоді різниця?

Гарольд Лассвел визначив пропаганду так: «вираження думки або дії, свідомо спрямоване індивідом або групою з метою впливу на думку або дії іншого індивіда або групи з визначеною кінцевою метою за допомогою маніпуляцій». Отже, ключем слід вважати маніпуляцію.

Річард Алан Нельсон дає ширше визначення: «Систематична форма цілеспрямованого переконання, що має на меті вплинути на емоції, ставлення, думки та дії визначеної цільової авдиторії з ідеологічною, політичною чи комерційною метою за допомогою контрольованого передавання однобоких повідомлень (що можуть бути фактами або ні) через прямі та масові інформаційні канали».  

Отже, що відрізняє пропаганду від звичайного переконування:

1) однобокість,

2) маніпулятивність,

2) масовість,

3) систематичність,

4) визначеність цільової авдиторії.

Це якщо говорити про найширше визначення, хоча на практиці бувають суттєві відхилення.

Різновиди пропаганди

Пропаганда в стародавні часи зводилася до усної творчості, агітаторів на площах, проповідників, бардів тощо. Із появою друку з’явився дуже зручний інструмент, що помножився та набрав величезної ефективності з винаходом радіо, телебачення та інтернету.

Плакат Джеймса Монтґомері Флаґа, 1917

Джерело: www.metmuseum.org

Плакат Дмітрія Мора, 1920

Джерело:commons.wikimedia.org

Пропаганда не зводиться до агітаційних плакатів, вона проникає в новини, літературу, мистецтво, кіно, науку, освіту, релігію (де зростається з власне релігійною пропагандою).

Вона буває як абсолютно прямою, так і хитро замаскованою. Може переконувати в лоб, а може тихо сіяти сумніви. Пропаганда буває як ситуативна, так і розпланована на багато поколінь.  

Історик Збинєк Земан розрізняє три види пропаганди:

1)     біла (прямо декларує джерела інформації та мету),

2)     сіра (неоднозначні або приховані джерела інформації та мета),

3)     чорна (коли створюється фальшива інформація від імені опонента).

 

Вільям Бідл у 1931 р. виділив чотири правила пропаганди:

1)     спиратися на емоції, не дискутувати,

2)     сформувати поділ на «ми» і «вони»,

3)     працювати з групами та індивідами,

4)     приховувати пропагандиста, наскільки можливо.

 

З появою інтернету пропаганда модифікувалася, і зараз Рене Гоббс виділяє трохи інші принципи.

Пропаганда:

1)     активує сильні емоції,

2)    спрощує інформацію,

3)     апелює до надії, страхів, мрій цільової авдиторії,

4)     атакує опонентів.

Деякі принципи залишаються актуальними – «ми» і «вони», емоції. Деякі уточнюються (шлях до цільової авдиторії лежить через надії, мрії та страхи). Натомість на зміну принципу приховування пропагандиста прийшло спрощення інформації.  

До класичного арсеналу пропагандистських методів і технологій на початку ХХІ ст. додалася нова концепція під назвою «теорія підштовхування». Її розробили Річард Тейлер та Касс Сенстейн і описали у книзі 2008 р. «Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір» (видана українською у 2017 р.).

Обкладинка українського перекладу книги Річарда Тейлера та Касса Сенстейна.
Джерело:
vivat-book.com.ua

За цією теорією, підштовхування до дії не менш ефективне, ніж примус або рекомендація: «Підштовхування, як ми його будемо далі називати, – це будь-який аспект процесу ухвалення рішення, який спонукає людей змінювати свою поведінку певним чином, не вносячи жодних обмежень в можливості вибору. Підштовхування називається простим, якщо його можна легко уникнути. Підштовхування не є забороною. Наприклад, викладання фруктів на рівні очей вважається підштовхуванням; а заборона нездорової їжі – ні».

Тобто йдеться про доволі хитру та непомітну пропаганду. Теорію підштовхування почали активно реалізовувати на практиці. Дейвід Кемерон і Барак Обама застосовували її у внутрішній політиці (Касс Сенстейн очолював Офіс інформації та регуляторних справ Білого Дому у 2009 – 2012 рр., а в британському кабінеті міністрів утворено «підрозділ поштовхів»). У 2016 р. у Австралії утворено Команду поведінкової економіки Австралії.  У 2020 Боріс Джонсон застосовував теорію підштовхування у боротьбі з ковідом.

Плакат Володимира Каплуна
Джерело: rentafont.com.ua

Інструмент цей через свою ефективність може слугувати як на користь суспільства, так і перетворитися на гібридну зброю впливу.

Теорія і практика пропаганди не стоять на місці. Старі напрацювання удосконалюються, нові методи розпрацьовуються. Важливо не відставати від прогресу, вміти бачити пропаганду і не куплятися на неї. На жаль, це особливо актуально в умовах нашої гібридної війни.

 


Журналіст

Залиште коментар

15 − 12 =