a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Who is Mr. Y. Konovalets? Частина 4

Як ми бачили в попередніх частинах нашої розповіді про Євгена Коновальця (перша, друга, третя), його життя та діяльність були надзвичайно складними, насиченими і у своєму роді унікальними. Не менш складною й унікальною була його смерть і її підготовка ворогами української державності, Кремлем. І ми не можемо просто сухо в кінці написати те, що і так всі знають: загинув унаслідок вибуху коробки з цукерками. Тому ми вирішили виокремити цей трагічний епізод із життя провідника українського націоналізму в окрему статтю. Написати про його побут, емігрантське життя і ті обставини, які, зрештою, привели Коновальця 23 травня о 12:00 в Роттердам у ресторан готелю “Атланта”, де він зустрівся зі своїм кілером.

Отже, 1922 р. Коновалець востаннє покидає Львів. Більше він ніколи не повернеться в Україну.

У супроводі двох жінок і товариша, говорячи польською мовою, з прищепленою польською відзнакою “білого орла” з тростиною в руці, полковник зайшов у спеціально зарезервований вагон потяга, який прямував до Данцига. Данциг у той час був під протекторатом Ліги Націй, і українці використовували його як транзитний пункт для виїзду на Захід.

Євген Коновалець під час прогулянки Женевським озером. Фото 1930-х років. Джерело: “Історична правда”

Що спричинило такий радикальний крок Євгена Коновальця?

Річ у тім, що в 1921 р. агенти УВО розстріляли лідера Хліборобської Партії Сидіра Твердохліба, який відмовився бойкотувати вибори до польського Сейму.

Того ж року агент УВО Степан Федак робить невдалий замах на польського диктатора Юзефа Пілсудського. Убити його не вдалось, але він ранить Галицького воєводу Грабовського. Звісно, всі ці події спричинили масові обшуки, арешти і шалений тиск на все українське підпілля з боку польської поліції та спецслужб.

До речі, Коновалець був одружений з Ольгою Федак, рідною сестрою Степана Федака.

А їхня рідна сестра Софія Федак була дружиною Андрія Мельника. Тому, як бачимо, все наше націоналістичне підпілля було також просякнуте міцними родинними зв’язками. І інші політичні атентати також проводились часто в парі з родичами. Але це також мало і негативні наслідки, адже через очевидні зашквари Мельника, зокрема, покривання агента польської Дефензиви Барановського, який зливав радикальних крайовиків польським спецслужбам, епатажні вождівські замашки, а також низки інших, що і спричинили, зрештою, розкол в ОУН. Що цікаво, на великому зборі ОУН в 1939 р. Мельника проголосили Вождем Української Нації, в той час як Коновалець був простим якимось там полковником. Тобто Мельника не знищили тільки тому, що він був родичем Коновальця, і ніхто не насмілився б переступити через цей факт. Інакше цей “вождь” давно б заїхав на Личаківський цвинтар. Тому щойно Коновальця вбили, організація фактично відразу і розкололась.

Спочатку Коновальці жили в Баварії, на кордоні з Австрією. Після народження сина Юрка в 1924 р.подружжя переїхало в Берлін, а потім мешкало в його околицях.

У той же час еміграційне підпілля налагоджує співпрацю з литовськими спецслужбами, оскільки в них був спільний ворог, Друга Річ Посполита, яка окупувала етнічні території України (Галичину) і Литви (території з містом Вільно).

Саме тому першим закордонним партнером УВО була Литовська держава. Ініціатором такої співпраці з боку Литви був міністр закордонних справ Юозас Пуріцкіс. Хочу нагадати, що Литва і Польща перебували у стані війни до 1926 р. А офіційні дипломатичні стосунки почали вестись тільки з 1938 р.

Євген Ляхович, Євген Коновалець, Володимир Мартинець, Микола Сціборський, Ірина Мартинець. Женева, 1933 рік. Джерело: “Історична правда”

1925 Коновалець з Осипом Думіним уперше відвідали Литву, де встановили контакти зі спілкою стрільців Литви і деякими спеціальними офіцерами деяких спеціальних служб. Із того часу в м. Каунасі постійно діяло представництво УВО, яким керував Іван Рев’юк на псевдо «Бартович». На той момент співпраця велась в основному з обміну інформацією військового характеру, яку УВО постачало Литовському уряду. Наприклад 1925 р. Литва купила два підводні човни в Німеччини і завдяки інформації агентів УВО, які надали точне розташування польських військово-морських сил, змогла успішно їх переправити у свої порти. Також 1926 р. литовський Генштаб отримав інформацію від УВО про дислокацію польських військ на польсько-литовському кордоні, завдяки чому він зміг попередити ниций наступ поляків. Паралельно Коновалець попередив про це спецслужби та уряди Великої Британії та Німеччини, завдяки чому конфлікт було нейтралізовано.

Литва була єдиною країною, яка мала сміливість надати Коновальцю своє громадянство. Бо було за що. Це була взаємовигідна співпраця двох союзників. Щоб його легалізувати, йому видали навіть журналістське посвідчення. Також він мав фальшивий паспорт на ім’я Йозефа Новака.

Литовський паспорт Коновальця. Джерело: архів ОУН

 

Журналістське посвідчення коновальця. Джерело: архів ОУН

Але, звісно, життя в Німеччині не оминуло суворого заздрісного ока деяких українських емігрантських кіл, з боку яких почали лунати кпини, мовляв, Коновалець продався німецьким спецслужбам і пруському Чорному Рейхсверу. Не виключено, що це цькування було інспіроване польською владою, зважаючи на ту кількість зрадників і подвійних агентів, які крутились в наших емігрантський колах. А все для того, щоб витіснити Коновальців з Німеччини, ворожої до Польщі країни, де вона не могла йому нічого заподіяти.

Тим не менш, Коновалець ухвалює рішення переїхати у Швейцарію, в Женеву. Жили вони там дуже скромно. Ольга Коновалець здала атестат на бібліотекаря, темою якого була видавнича діяльність російських революціонерів. Коновалець час від часу писав статті. Але цих коштів ледь вистачало, щоб зводити кінці з кінцями.

Але і тут марно було надіятись на спокійне життя. У пресі почали з’являтися статті, що Коновалець зустрічався з Гітлером і Розенбергом. Після цього Коновалець видав внутрішні роз’яснення для членів ОУН, але публічно не коментував цих новин.

У березні 1932 р. Коновальця викликає швейцарська поліція, яка отримала від поляків копії його свідоцтв про народження і шлюбу та ставить йому питання: чому він користується литовським паспортом?

Євген Бачинський: “Увечорі прийшов до нас Є. М. Коновалець. Змарнілий і нервовий. Скаржився, що живе, як “бездомний бурлака”, як невідомо, за яку кримінальну провину гнаний біженець.

У Швайцарії він нічим не провинився, та й взагалі він лише політичний діяч, а не анархіст чи терорист. Справа дозволу мешкати в кантоні і женевській республіці й досі не вирішена. А тим часом він зовсім хворий і мусить лікуватися в Карлсбаді”.

 

Через деякий час Коновальцю заборонять жити в Женеві. Він почне жити в її околицях і переїздитиме до різних кантонів.

Але остаточно його долю вирішила подія, яка трапилась в червні 1934 р. у Варшаві, де агент ОУН вбиває польського міністра Броніслава Перацького. Звісно, ця подія сколихнула пів Європи, і поляки буквально осатаніли. І їх мож було би зрозуміти, якби це не було наслідком їхньої тотально абсурдної внутрішньої політики щодо українців.

Уже в січні 1935 р. Швейцарія вирішує депортувати Коновальця. Але вкотре допомогли литовські дипломатичні кола, які влаштували йому співбесіду з прокурором, де він мав пояснити свої доходи, за що він тут проживає і чим, власне, займається.

Йому тут вдруге пощастило, але всі чудово розуміли, що це не надовго. 1935 р. буде роком марної боротьби зі швейцарською владою. Його будуть звинувачувати в замаху на дипломатів у Лізі Націй, а лівацька преса буде звинувачувати його в тероризмі. Усе як завжди, друзі. Нічого з того часу не змінилося.

І 1936 р., зрештою, Коновальці переїжають до Риму. І того ж 1936 р. він знайомиться зі своїм вбивцею, українцем з Мелітополя Павлом Судоплатовим, якого ще рік назад інфільтрували в емігрантське підпільне середовище.

Як саме? Усе дуже просто та геніально. Василь Лебідь, псевдо Хомяк. Родом з Галичини, колишній вояк УСС, потім корпусу Січових Стрільців у Києві. Також воював у Червоній Українській Галицькій Армії. Але, за словами Судоплатова, він разом з Коновальцем сидів у таборі для військовополонених в Царицині протягом 1915-1917 р., хоча Коновалець про нього не згадував. Далі його буцімто націоналісти направили в підрадянську Україну будувати в ній націоналістичне підпілля. Але жодних доказів цьому нема. Хоча, звісно, цілком ймовірно, що вони були знайомі.

Василь Лебідь. Джерело: Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України

Розумієте, постійна боротьба з обставинами виснажує. Постійний стрес і тиск вкидають тебе в психологічний джет лаг, який інколи, щоб зняти весь цей тягар, вкидає тебе в ностальгію чи нашіптує піддатись емоціям і повірити в щось хороше, що не все так хріново. Ось же ж світло в кінці тунелю. Так само відбулось і тут. Лебідь налагоджує контакт із Коновальцем, далі знайомить його з “лідером націоналістичного підпілля в Радянській Україні, Павлом Грищенком”. Ним виявився Павло Судоплатов, який гарно володів українською мовою і швидко ввійшов у довіру до Коновальця. Вони багато спілкуються. Коновалець цікавиться всім, що там відбувається. Будує щодо Валюха (псевдо Судоплатова) великі плани на майбутнє.

За словами Судоплатова, він сам викликався взяти участь у спецоперації “Ставка” (так називалась операція зі знищення Є. Коновальця), оскільки колись давно, під час Перших Визвольних змагань, на Поліссі в бою з кавалерійським загоном, яким керував Коновалець, було вбито рідного брата Судоплатова, і таким чином він хотів помститися за його смерть.

 

У травні 1938 року, Судоплатов прибуває в Берген, звідки він телефонує Коновальцю, що він вже прибув у Роттердам. Ймовірно саме в Бергені він і отримує спеціальну вибухівку, замасковану під коробку шоколадних цукерок, якою було підірвано Коновальця. І отримав він її скоріш за все від агентів “Ліги Волльвебера”. Ліга Волльвебера – це була зграя ліваків, які симпатизували Радянському Союзу і яку очолював Ернст Волльвебер, німецький комуніст. Займались в основному терактами та вбивствами за допомогою вибухівки в скандинавських країнах і Німеччині.

 

Вибухівка була захована в коробці з цукерками, яка була прикрашена українським петриківським розписом. Одні свідки говорили, що бачили як супутник Коновальця витягнув її з кишені, а офіціант готелю “Атланта” казав, що коробка була схожа на коробку від взуття. Хай там як, але факт залишається фактом, вибух був дуже потужним.

Готель “Атланта”, 1935 рік. Джерело: Вікіпедія. Рештки вибухового пристрою. Джерело: Центр дослідження визвольного руху

Отже, 23 травня, 12:00., Роттердам. Коновалець зайшов до ресторану “NH Atlanta Rotterdam” і замовив в кельнера декілька келихів хересу, напій, який дуже любив Коновалець. Через деякий час до нього підійшов молодший чоловік, який тримав у руках пакет і рукавички, які поставив на крісло поруч. Ламаною німецькою замовив кухоль пива. Під час розмови Судоплатов передає пакет полковнику, ще декілька хвилин розмовляє, домовляється про нову зустріч о 17:00 того ж дня в іншому місці. Прощається. Пива не пив.

12:13. Коновалець розрахувався за херес і вийшов з ресторану. Він рухався вулицею Арт фан Нестраат і звернув на вулицю Консінгел, зупинився біля кінотеатру “Люм’єр”, розглядаючи його афішу. Саме в цей момент спрацювала вибухівка.

Очевидець вибуху, нідерландець Г. де Йонг, згодом переповідав поліції: “Я бачу чітко його переді мною. У нього сивий капелюх, він середнього зросту. Виглядає, як справжній джентльмен, але вдягнений дещо скромно. У правій руці несе маленьку плитку-валізочку. Таку звичайну річ, в якій можна купити цукерки за кілька гульденів. Чоловік цей перебував приблизно біля кінотеатру “Люм’єр”, як стався цей випадок. Бачу, немовби в сповільненому кінокадрі, як розлітається валізочка. Тріскотливий вибух. Носій валізочки розлітається на куски. Направо і наліво бачу летючі ноги і руки. Кривава маса, його тулуб з великим розмахом летить поза тротуар і падає метрів за двадцять на вулицю. Я відчуваю шок від важкої вибухової хвилі повітря, але втримуюся на ногах”.

Кінотеатр “Люм`єр” і розгромлена вибухом вулиця Колсінгель. Джерело: nv.ua

Далі все було доволі класично. Приїхала поліція, почали слідство. Через дві години після вибуху затримали іноземця, який прийшов на рецепцію готелю, де зупинився Коновалець, і почав ним цікавитись. Ним виявився той самий Ярослав Барановський, який за сумісництвом виконував функції охоронця полковника. Його затримали і він дав свідчення поліції, що Євген Михайлович в той день мав зустрітись з людиною на псевдо “Валюх”.

За допомогу в розслідуванні цієї гучної справи уряд Нідерландів оголосив винагороду в 10 000 гульденів. До пошуків кілерів залучили австрійську, італійську, німецьку і британську поліцію. Та все це виявилось марним.

Оскільки Коновалець був громадянином Литви, похорон організувало литовське консульство в Роттердамі. Також посольство Литви допомогло отримати Ользі Коновалець бліц візу і вже 26 травня вона прилетіла з Риму в Роттердам, де і впізнала в загиблому свого чоловіка.

На похорон полковника також приїхало багато членів проводу ОУН. Самими похоронами займався Ярослав Баранівський та Володимир Курманович.

Похований в обід, 28 травня на цвинтарі “Кросвік”.

Посмертна маска Коновальця. Джерело: dyvys.info

Перед похованням з обличчя Коновальця зняли гіпсову маску, а труну облаштували так, що у віконечку було видно його обличчя. Планувалось, що ця могила буде тимчасовою, до перепоховання в Україні, тому дубову труну поклали в цинковий ящик, щоб її можна було зручно транспортувати.

У Коновальця був син Юрко, який працював директором відділення нідерландської авіакомпанії KLM в Римі. Помер від онкології 19 грудня, 1958 р.

Ольга Коновалець з сином Юрком. Джерело: Центр дослідження визвольного руху. Юрій Коновалець в пластовому однострої. Джерело: “Історична правда”.

Ось так друзі і завершилось життя культової особистості української історії, яка завжди була проти будь-яких культів, тим паче культів особистості. Людини, яка створила українське підпілля, його розвинула і своєю смертю довела відданість тій справі, якою жила все своє свідоме життя – Українській Соборній Самостійній Державі.


Унікальні відеохроніки з похоронів Коновальця:


Автор: Дацко Віктор, редактор сторінки історичного ютуб каналу «Історія без Міфів».


Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар

nineteen − 6 =