Казка про спис і Гутенберга

Частина перша. Несерйозна

Розказую дитині казку на ніч.

Казки в мене, ну, дивні.

Наприклад, про спис Лонгіна, яким Гай Кассій проштрикнув Христа на хресті і продовження про те, як потім цей спис став найбільшою християнською реліквією. Або про те, як озброєний цим списом Костянтин Великий переміг у кровопролитній громадянській війні біля зруйнованого Мульвійського мосту під Римом свого шваґра Максеція і став єдиноосібним імператором Римської імперії. Або про першого короля вестготів Аларіха, який тримав у облозі і взяв Рим із цим списом. Або про його родича короля вестготів Теодоріха, який багато років потому цим списом зруйнував міф про непереможність війська Аттіли, але при цьому сам загинув на Каталунських полях під час Битви народів. І тим самим, до речі, відтермінував облогу Рима Аттілою на рік. Або про те, що швидше за все, не існувало ніякого Гая Кассія Лонгіна і списа, а, може, і Христа самого не існувало. І вже точно, якщо й були у вищеперерахованих титулованих осіб списи, то вже явно не багатовікове порохно з далекої Палестини, а нормальне добре залізо. І що ті списи, котрі в музеях лежать і котрі Списами Долі звуть, у кращому разі датуються 7 століттям.

Спис Лонгіна – один з інструментів Страстей Господніх, який за легендою римський воїн Лонгін встромив поміж ребер Ісуса Христа. У різних церквах світу зберігається кілька реліквій, які вважаються списом Лонгіна або його фрагментом (Ватиканський Спис, Вірменський, Віденський). На фото віденська реліквія у сучасному вигляді із золотими накладками.
Спис Лонгіна – один з інструментів Страстей Господніх, який за легендою римський воїн Лонгін встромив поміж ребер Ісуса Христа. У різних церквах світу зберігається кілька реліквій, які вважаються списом Лонгіна або його фрагментом (Ватиканський Спис, Вірменський, Віденський). На фото віденська реліквія у сучасному вигляді із золотими накладками.

Ми любимо казки. Неважливо про що розказувати, важливо, щоб дитина співпереживала – тоді цікаво.

Дитині треба співпереживати. Чи напівпірату Васко да Гамі, чи лицарю-лебедю Лоенгріну, чи навіженому диктатору Хайле Селласіє, якого за життя мали за Бога на іншому краю Землі. Неважливо. Щоб дитині було цікаво, треба, щоб дитина співпереживала історії.

Тому казки доводиться розказувати дивно.

Сьогодні була казка про Гутенберга.

Я розказував дитині про страшний світ минулого, світ, де книг мало і коштують вони страшенно дорого. Світ, де всі книги майже без картинок, тому що перемалювати гравюру міг не кожен. Світ, де в середнього монастиря було менше книг, ніж у моєї дитини. Світ, де діти дошкільного віку взагалі не бачили ніяких книг, та і школи були геть не скрізь. Світ, де між людством і технологічним прогресом стояв той факт, що більшість людей вперше бачили книгу в зрілому віці і не в себе перед очима після обіду, а в пасторів у церквах по неділях. І це була зовсім не книга з матаналізу, опору матеріалів чи квантової механіки.

Але Гутенберг усе це змінив, звісно, проклавши своєю трагічною долею нам дорогу в майбутнє.

Йо́ганн Гу́тенберг. Створив європейський спосіб друкарства рухливими літерами, що поширився усім світом та справив величезний вплив не лише на європейську культуру, але і на всесвітню історію.

Дитині казка сподобалась. Мені також.

Ми завжди жили у вигаданому світі, надаючи перевагу казкам перед знаннями і фактами. 

Коли я підлітком грав у TES 3: Morrowind, я щиро знущався з дурнуватого опису артефактів у цій грі. У Morrowind дивна і маловірогідна з точки зору логіки ситуація, коли гравець, який перебував лише в одній провінції величезного світу, збирав майже всі відомі артефакти гри всіх часів, пояснювалася тим, що артефакти самі вирішують, коли змінити власника. Ну, і йдуть з рук недостойних і приходять в руки достойних. Коли я виріс, я дуже засмутився, коли дізнався, що це не дурнувата відмазка, вигадана геймдевами і сценаристами Свитків, а алюзія на легенду про спис Лонгіна, який також буцімто приходив у руки найдостойніших людей свого часу.

Для мене в 14 років це було смішно. Для сотень тисяч людей минулого це було життям. І казкою, що була реальнішою за життя. Століттями сотні тисяч людей повторювали одне одному казки про спис напівміфічного центуріона Лонгіна в руках реальних імператорів, вождів і королів, зовсім не замислюючись, як спис міг не стліти за тисячу років боїв. Оттон І навколо цього списа Магдебурзький собор збудував (утім, там незрозуміло, чи вважав він його списом Святого Лонгіна чи списом Святого Маврикія, і чи вважали тоді, що це два різні списи). 

Дякувати Гутенбергу, всі ці історії дійшли до нас у багаторазових передруках.

Для середньовічного немовляти чи навіть дитини книга вдома це нонсенс.

Для мене чи моєї дитини – звичайна річ.

Рухомі металеві літери і пристрій для набору тексту (верстатка) уперше створені Гутенбергом, а також типографський станок 1520-ого року (гравюра).

Багато малят зараз не тільки і не стільки з книгами, але вже й зі смартфонами і планшетами. Я бачив, як чужа трирічна дитина шукає сама собі мультики на планшеті в Youtube. І знаходить без особливих зусиль. Моя бабуся не зможе повторити цей фокус, навіть під дулом пістолета. Навіть після пояснення. Дитину ж ніхто спеціально не вчив. Вона торкається до екрану і отримує результат. 

Хтось може сказати, ох яка дурниця – дитина з планшетом дивитися мультики, а не вчиться. Хтось може сказати, що це не розвиток, це деградація – діти перестали читати книги.

Я згадую, як після прочитання програми телепередач ставив будильник, щоб не пропустити мультик по телевізору. Чи вставав раніше у неділю, щоб встигнути на ранковий випуск.

Програма телепередач. Господи, ви згадайте, коли читали її востаннє. І чи читали взагалі.

Чи багато ми втратили, забувши про програму телепередач і переставши її читати? Чи багато втратять наші діти, якщо будуть дивитися мультики в Youtube, а не читати книги? Чи багато втратив я, граючи в Morrowind, замість того, аби читати історію династії Фатімідів у книзі? Не знаю.

Не для ностальгії (ніколи не ностальгуйте за совком!), а виключно довідково – так виглядала програма телепередач 29 грудня 1990 року.

Діти минулого вміли збирати ягоди і гриби. Діти минулого вміли сплести пращу і каменем з неї вбити кролика в лісі. Діти минулого вміли збиратися компанією в певному місці в певний час без телефонів і джіпіесу. Діти минулого вміли синхронізувати своє дозвілля з програмою телепередач.

Діти майбутнього будуть жити з проекційними екранами на очах, бездротовими імплантатими під шкірою і модифікаціями тіла на вихідні. Діти майбутнього будуть гратися зі слабким штучним інтелектом у хованки і рости у світі щосекундних аналізів, сгенерованих друзів і повсякденного інтернету речей, звірів, левів, тигрів і ведмедів. Діти майбутнього житимуть у світі, де досягнення в онлайн-іграх (або що там їх замінить) будуть цінуватися більше, ніж досягнення в реальному світі. Діти майбутнього житимуть у світі, де конструктор віртуальних світів буде схожий на Творця, і де Творцем може бути кожен.

Серед дітей минулого лише один хлопчик пробився на посаду вище Папи Римського, але в сучасності ми вже бачили, як Гейб і Кармак стали Творцями. Творцями у світах, в яких Пап Римських вибирають на ігрових чемпіонатах щороку пачками.

Гейб Н’юелл (Gabe Newell) – співзасновник і генеральний директор компанії Valve, яка розробила такі продукти, як Half-Life, Counter Strike, Team Fortress та інші. Ілюстрація із сайту darrengeers.deviantart.com (by DarrenGeer).

Людство стрімко росте, розвивається і дуже багато забуває. Це нормально.

Частина друга. Серйозна.

Чи стали ми розумнішими з часів, коли розумне слово стало доступне не тисячам, але мільйонам, а потім мільярдам? Чи тяжче сучасній людині начіпляти лапші на вуха, ніж нашим предкам? Чи стали ми подібні до біблійного Творця?

Може, ми просто перестаємо вірити в одні казки, але починаємо вірити в інші? Венера – це планета, а не богиня, Юпітер – це газовий гігант, а не громовержець, але як там справи з Аллахом і Єговою?

Не важливо, як звуть твоїх богів, важливо, щоб людина співпереживала, коли цікаво. Так?

Ми перемістили Олімп з Греції на Марс, наші очі й руки проникли під покрив Венери, не спитавши дозволу, ми викреслили Плутона і з богів, і з планет.

Людство стрімко росте, розвивається і дуже багато забуває, але продовжує любити казки.

Давайте я розкажу ще.

Можна сказати, що в давнину Спілка Пласкої Землі складалася із найбільш інтелектуально розвинених землян (решті було зовсім не до того), а зараз Спілка Пласкої Землі складається із найбільше недорозвинутих землян, а значить Гутенбегр молодець і переміг.

Можна сказати, що негідник давнини виправдовував свої домагання підробним Списом Лонгіна у своїх руках, а негідник сучасності виправдовує свої домагання підробним Благодатним Вогнем, що не пече його й без того чорні руки. А значить, Гутенберг програв. І все, чого він домігся, це прискорення зміни картинок у цій казці. І всі продовжувачі його діянь лиш збільшували швидкість, не змінюючи суті процесу. Один кумир на століття, потім один кумир на покоління, і що далі, то швидше. І вже в двадцятому столітті картинки спочатку затанцювали із запаморочливою швидкістю в 24 кадри за секунду на стінах і в електронних трубках, а потім і зі швидкістю 100 Герц на рідких кристалах моніторів. І можна сказати, що ми звичайно побачимо (може, навіть за нашого життя), як впадуть і Будда, і Магомет, і Хаббард, але впадуть лиш для того, щоб дати дорогу новим небожителям, вік яких, однак, буде дуже недовгим навіть на планшетах нинішніх малюків.

Програв Гутенберг чи ні? Яка версія буде правильною?

Та, яка викликає більше співпереживання, звісно. Неважливо ж, яка позиція, важливо, щоб було цікаво.

Казки можна слухати дитиною, але ж якщо ти став мужем, то повинен покинуте те, що дитяче.

Правильна відповідь, швидше за все, у тому, що Гутенберг нічого нікуди рухати не хотів і тому не міг програти. Це ми, діти, які читали про титанічні звершення героїв у класичних романах, хочемо, щоб існування всього мало сенс. А молодший син Гутенберг, якого нелегка доля вела через борги, позови з інвесторами і втрату всього до двору курфюрста Адольфа, просто хотів заробити трохи грошей своїм розумом, руками, кров`ю і потом.

А решту, в тому числі і потрапляння в історію, він отримав на додачу.

Ми можемо довго розмірковувати про те, чи котиться наша цивілізація (або країна) вниз або вгору. Ми можемо довго сперечатися про те, розумнішають нові покоління чи дурнішають. Ми можемо довго прикидати, чи важливо вміти поставити сильце на птицю або вміти користуватися дисковим/кнопковим телефоном. Ми можемо довго сперечатися про те, програв Гутенберг битву з Історією чи виграв, відчинивши нам двері у світ інформаційного розмаїття. Це все неважливо. 

Неважливо – будуть наші діти читати книги або дивитися фільми.

Важливо, аби вони розуміли, що людям можна запропонувати і Спис Долі, і друкарський станок. З великої літери будуть писатимуть перше, але друге краще. І краще зовсім не тому, що Спис Лонгіна, можливо, фейк, а друкарський станок дорогу в майбутнє проторував. Дехто, наприклад, скаже, що Гутенберг Біблію друкував – той самий Спис, тільки буквами і в палітурці.

Так ось друкарський станок краще, бо приносив гроші своєму винахіднику, створюючи товари, які приносили задоволення і навіть часом і знання своїм покупцям. І все. Цього достатньо. А спис із букв потім сам розсипався.

Я розказую дитині казку на ніч і думаю, про те, наскільки більше могли би українці дати і собі, і світу, якби просто створювали продукти, що приносять задоволення і користь своїм споживачам. А майбутнє прийде саме. Його завжди приводять задоволені споживачі. Але так не цікаво, так немає переживання.

Навіть дорослим потрібна казка.

Ми будемо хотіти рухати світ уперед, як Маск Гутенберг, забуваючи про те, що він просто заробляв грошики.

А потім прийде Аларіх. Зі списом Лонгіна. Церкви він не зруйнує, до речі. Ховайтесь там.

Коментар

  • Наталя

    22.05.2018

    Гарно викладено!

  • Ігор

    23.05.2018

    короче декому треба виписати “списдолів”

  • Лапченко

    23.05.2018

    Браво, Кальмаре.

Залиште коментар

9 + sixteen =