a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Громадянська війна в Україні?

Більшість із нас знає, що російський наратив щодо подій в Україні з 2014 року будується на одному наріжному камені: «Після незаконного майданівського перевороту, утисків російськомовних, атаки злісного «Правого сектора» Крим добровільно повернувся в рідну гавань, а на Донбасі розпочалася «громадянська війна». Саме цю мантру в різних варіаціях під різні авдиторії просуває величезна машинерія пропаганди як в Україні, так і по всьому світу.

         Здавалося б, усе тут шито білими нитками, але, якщо вийти за межі нашої інформаційної бульбашки, то навіть серед непрокісєльовлених і непроскабєйовних співвітчизників можна почути про «громадянську війну». Спробуємо детально розглянути аргументацію та контраргументацію в цьому питанні.

Що таке війна в класичному розумінні? 

Це відкритий, інтенсивний та задекларований збройний конфлікт між державами. Одна держава оголошує війну іншій (через ультиматум або казус белі), нападає на неї, а та обороняється. Держави у стані війни розривають дипломатичні стосунки, припиняють економічні відносини, ведуть відкриті бойові дії із залученням своїх збройних сил, партизанів, диверсантів тощо.

Що таке громадянська війна?

Це війна між організованими групами (частинами) однієї країни за владу або від’єднання. Тобто в умовній країні Х формуються два або більше центрів, наприклад, Х1 і Х2, що мають різні погляди на майбутнє країни. Спочатку вони дискутують, потім гнів наростає, вони починають озброюватися, за один з центрів може вписатися центральна влада й армія. Центри набирають масовий та місцевий бойовий контингент і починають між собою воювати.

Чи втручаються інші країни в громадянські війни?

Надзвичайно часто. У контексті великої політики спокуса втрутитися прямо або приховано в чужі конфлікти завжди велика. По-перше, якщо підтримати сторону, що згодом виграє, то у неї потім можна легше виторгувати якісь преференції. По-друге, часто якась сторона має тісні контакти із зовнішніми країнами (політичні, культурні, релігійні). Рівень втручання буває також різним – від політично-дипломатичного тиску до постачання зброї та бойовиків.

Тепер повертаємося до української ситуації.

Чи можна вважати, що у нас відбувається класична війна між Росією й Україною? Не зовсім. Офіційного оголошення війни не було, у нас зберігаються потужні економічні відносини. Військові дії українських силовиків спочатку називалися Антитерористичною операцією, а тепер Операцією об’єднаних сил.

А далі логічний ланцюжок російського наративу виглядає так: «Якщо не було оголошення війни Росії, і Україна воює з «ДНР» і «ЛНР», частинами України, отже, відбувається громадянська війна».

         І щоб розібратися далі, нам треба розглянути ще один термін – «проксі-війна» або посередницька війна. Це ведення війни під прикриттям. Тобто країна Х веде війну: постачає зброю, солдатів, техніку, прикриваючись маріонетковою стороною Z. Складається враження, що воює сторона Z, а насправді, левову частку роботи виконує країна Х. [ Дивіться приклад: інтерактивна база даних InformNapalm ]

         Класичні війни після Другої світової стали великою рідкістю. Оголошення війни означає тотальну мобілізацію, перебудову економіки на воєнні рейки, комендантську годину, закони воєнного часу і т. д. А за наслідки війни потім доводиться відповідати на трибуналах. Значно краще діяти непрямим чином, гібридно.

І ось ми підійшли до ключового питання – в Україні відбувається громадянська війна чи проксі-напад Росії? Для тих, для кого ця відповідь неочевидна, є такі аргументи:

– до 2014 року не було ніякого соціального розламу між Донбасом та рештою країни (регіональні особливості чи невдоволення центральною владою не рахуються);

– була маргінальна групка проросійських активістів, не здатна самостійно організувати серйозні бойові дії;

– місцеві еліти загравали з проросійськими настроями, але не прагнули збройного конфлікту (бо це шкодить їхньому бізнесу).

Ці три чинники вказують на те, що місцевого та масового збройного контингенту на Донбасі не було, а отже, ні про яку громадянську війну мова йти не може. Тобто Росія не допомагає воюючій стороні в громадянському конфлікті, вона її створила і замаскувала.

         Російська пропаганда вибудовує ілюзію громадянської війни таким чином:

         – як соціальний розлам подають міфічні утиски російськомовних;

         – у відповідь на загрозу страшного «Правого сектора» за лічені тижні з’явилися масові та кваліфіковані збройні формування (за дивним збігом обставин після анексії Криму);

         – після початку АТО в Слов’янську народ Донбасу нібито повстав і почав ефективно воювати у священній «громадянській війні».

         Ілюзію «громадянської війни» створювали за допомогою медіакартинки. Весь час показували місцевих проросійських діячів, що уособлювали «повсталий Донбас»: Губарєв, Ходаковський, Захарченко, Гіві та ін. Робота велася переконливо, настільки, що багато українців, і справді, вірять, що Донбас був ініціатором, а не жертвою конфлікту.

         Усе вищеописане для когось може видатися очевидним. Однак масована пропаганда нікуди не зникла і працює на утвердження у масовій свідомості «громадянської війни». А далі рівняння дуже просте: громадянська війна=відповідальність Києва=Росія тут ні до чого.


Журналіст

Залиште коментар