a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Зе президент, зе парламент, зе кабмін

Дано такі закономірності:
1. Однопартійна більшість Президента може призвести до узурпації і безпрідєлу.
2. Некомпетентність призводить до фігових результатів.
3. Якщо доху… масла на скибці хліба, то вона ним падає на землю.
4. Гопніки виступають за домінування лібертаріанства свого району над іншими.

Останні два, звісно, більше стереотипи, ніж правила, а перші два – більше правила, ніж стереотипи, тому зупинимося на них.

А зупинимося, тому що після оголошення результатів парламентських виборів у інфосфері почали лунати думки на кшталт: «Ну, не мають досвіду, але зате нові обличчя». «Ну, буде однопартійна більшість, але усе виглядає оптимістично» і так далі. 

Почну з простішого, з некомпетентності і результатів. Я би міг тут написати якісь банальні приклади на кшталт «Чи підете ви на операцію до хірурга без медичної освіти?» або «Чи сядете у літак, пілоти якого ніколи не літали?», але ні. Це трошки не та аналогія. Я запитаю інше: «Ви би довіряли людям, прямо пов’язаним з одним ображеним олігархом, методи роботи якого далекі від цивілізованих?» або так «Який поганий актор кращий – той, хто слухається суфлера, чи лялька, яку смикають за ниточки?» або ще так «Скільки буде один плюс один помножити на розчарування і поділити на бажання покращення уже вчора?» Виборці уже відповіли на ці запитання 21 липня. Некомпетентність (у цьому випадку податливий ґрунт для маріонетковості) нікого не лякає. Окей.

Тепер друге питання – однопартійна більшість. Оскільки у цьому матеріалі багато аналогій, то я продовжу. Демократія – вона як транспортний засіб, а політична сила – це його колесо (буває дерев’яне і горбате, буває рівне і титанове). Якщо транспортний засіб має чотири колеса або шість чи вісім (і всі обернені в один бік), то транспорт стійкий і надійний. Колеса розподіляють вагу між собою. Якщо коліс два, то транспорт менш стійкий, але тримається на допоміжних коліщатах інституцій. Можна їхати і на одному колесі – скажете ви. Можна. Але впасти дуже легко навіть з допоміжним коліщатами.  

Не так давно у нас була монопартія. Молодші може уже і забули, але серіал «Чорнобиль» бачили усі. Пам’ятаєте, як там поводилася ця сама партія? Окей, скажете ви, це була диктатура і ту партію скинути було надто важко, а от якщо «Слуга народу» не виправдає надій, то на виборах з ними попрощаються. Проте історія має й інші приклади. 

В Італії у 1924 році Національна фашистська партія здобула 63 % цілком демократично, а уже у 1928 році усі партії, крім фашистської, офіційно були заборонені, до виборів допускалися лише кандидати, схвалені Великою фашистською радою.  

У Німеччині на виборах 1933 року партія НСДАП (це та, що Гітлер) демократично здобула 43,91 % (у «Слуги народу» 43,16 %). Потім демократія в Німеччині швидко закінчилась. І уже наступного року трапилася так звана Ніч довгих ножів та багато інших не дуже демократичних подій.

У цих двох прикладах важливо не те, що до влади прийшли ультра-праві сили, а те, що вони отримали монопартійну більшість, а від такого п’яніють не тільки ультра-праві чи ультра-ліві.

Тут ви можете заперечити, мовляв, при двопартійній системі одна партія часто отримує всю повноту влади. Так, але пам’ятаєте про допоміжні коліщата? Інституційні традиції допомагають зберігати баланс. Окрім цього, у двопартійній системі партія, що програє, формує потужну опозицію. У нашому ж випадку, інституції недосформовані (довгою історією і авторитетом похвалитися не можуть), а опозиція до монопартії, м’яко кажучи, неоднорідна – де кум Путіна, а де ветерани війни з Росією? 

Однопартійне моноколесо невдовзі вирушить на дорогу з вибоїнами, крутими поворотами та різноманітними учасниками руху, і керуватимуть ним «нові обличчя» без досвіду. Куди і на скільки воно заїде, покаже час.  А тим часом партія «Слуга народу» вирішила «присісти на доріжку» у «школі депутатів» у Трускавці. 

Журналіст

Залиште коментар