a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Топ-5 ядерних аварій СРСР

«Чорнобиль» ви вже, певно, всі подивились, саме час скласти мій особистий рейтинг радіаційних аварій на території СРСР.  Майже в усіх їх були спільні риси, поза, власне, радіації, але це ви і без мене зрозумієте, мені лінь.

Отже, їдьмо.

П`яте місце. Перегрупування радянського супутника з ядерною установкою «Космос-954» з космічних сил у наземні (1978 рік).

Як випливає з описання, космічний супутник з атомним реактором на борту раптово вирішив закінчити життя яскраво і попрямував у буржуазну Канаду максимально короткою траекторією. Уламки радянського супутника включно з активною зоною реактора зігріли холодну землю Канадщини на площі 124 тисячі квадратних кілометрів. Ніхто не постраждав, уламки підібрали канадці й американці спільно, але скандал був грандіозний.

Підсумок: жертв нема, постраждалих нема, СРСР виплатив Канаді компенсацію і на три роки призупинив запуск подібних супутників. Не допомогло: через п`ять років супутник «Космос-1402» здійснив перегрупування в підводний флот, на прощання подарувавши атмосфері планети 44 кілограми радіоактивного урану, які потім кілька років поспіль випадали на кого доведеться.

Четверте місце. Трагедія у Краматорську (1980-89 роки).

Відома, сумна і дуже символічна історія. У кінці сімдесятих років в одному з гранітних кар`єрів під Донецьком профукали капсулу з радіоактивним цезієм з радіоізотопного рівнеміра. Давайте ще раз. Профукали. Капсулу. З цезієм. Радіоактивним. Так. У кар`єрі. О, так.

Як нескладно здогадатися, ніхто заради такої дрібниці закривати видобуток на кар`єрі не став (хоча заради справедливості зазначу, що капсулу таки шукали). А у 1980 році у Краматорську здали панельну багатоповерхівку із сюрпризом. Сюрприз, зрозуміло, полягав у цій самій капсулі, замурованій в одній з панелей. Уже через рік в одній з квартир поряд з капсулою помирає молода дівчина, через рік – її 16-річний брат, а пізніше їхня мати, усі від лейкозу. Заселяється нова родина, в якій скоро помирає, також від лейкозу, хлопчик-підліток.

Це могло б тривати достатньо довго, а може, і досі під розповіді лікарів про погану спадковість і погану екологію, але батько хлопчика, який помер, з енергією бульдозера взявся розслідувати причини, добився дослідження будинку, зокрема, на предмет радіації, і стіну, що фонила, виявили.

Підсумок: 4 померлих, близько двох десятків опромінених, будинок тимчасово відселили, але після видалення капсули радіаційний фон повернувся в норму, і люди повернулися додому. Для шанувальників історій про будинки-убивці повідомляю адресу: Краматорськ, вулиця Марії Приймаченко, 7.

Третє місце. Аварія в бухті Чажма, 1985 рік.

Дуже російська аварія. В Японському морі біля пірсу проводили перезарядження активних зон реакторів на атомному підводному човні. Процес включає в себе підйом кришки реактора, це доволі копітке заняття, яке украй бажано здійснювати підйомниками, це раз, і при цьому не розгойдувати човна (у найпрямішому сенсі), це два.

На перше благополучно поклали чоловічий статевий орган самі організатори процесу і підіймали кришку нештатними підйомниками, а на друге аналогічний за розмірами і тактично-технічними характеристиками орган поклали сторонні учасники: в момент підйому кришки реактора, наплювавши на попереджувальні сигнали, повз підводного човна із хвацьким «уіііііііі» пронісся на повній швидкості катер-торпедолов. Як нескладно здогадатися, пронісся він водою, вода здійнялася хвилями, хвилі ударили в підводний човен, його розгойдало, і кришка реактора піднялася трохи вище, ніж хотілося б людям, які були навколо. Зрештою, довго нервувати їм не довелося, тому що всі вони померли за кілька секунд після теплового вибуху реактора.

Пожежу, що почалася, гасили абияк і абичим, без натяків на спецодяг і розуміння небезпеки. Флотське керівництво особливу увагу приділило інформаційній блокаді, тому сусіднє селище і територію судноремонтного заводу швидко оточили і відрізали від зовнішнього світу. Через кілька годин пожежу загасили і за обручкою одного із загиблих офіцерів з`ясували,  що реактор збагатив світ 90 тисячами рентген за годину. Без обручки визначити було б важче, бо від тіл безпосередніх жертв аварії не лишилося майже нічого.

Підсумок: десяток загиблих у мить аварії, сотні опромінених, частина з яких невдовзі померла від променевої хвороби і супутніх сюрпризів на зразок лейкозу, два підводні човни (той, на якому стався вибух, і той, який ремонтували в доку по сусідству) довелось списати через радіацію, що зашкалювала. Катер-торпедолов не постраждав.

Друге місце. Аварія на заводі «Червоне Сормово» (1970 рік).

Під Нижнім Новгородом під час штатних випробувань на будівництві атомного підводного човна проекту «Скат» вирішив трішки попрацювати ядерний реактор човна. Здивувавши оточуючих своїм трудоголізмом, він вирішив здивувати їх ще більше і вибухнув к бісовій мамі, а може, і сильніше. Дванадцятеро монтажників вирушили на прийом до Святого Петра одразу, ще півтори тисячі потрапили під опромінення (60 000 рентген, це вам не Дятлов лапкою помацав).

Працівникам суднобудівельного заводу роздали відра, швабри, ганчірки і обіцянки премії в розмірі 50 рублів за день. Кожен з них дав підписку про нерозголошення на 25 років. До закінчення цього терміну живими не лишились понад половина ліквідаторів аварії, майже всі, хто вижив, були інвалідами І та ІІ груп.

Підсумок: півтора десятки загиблих у самій аварії, за найскромнішими оцінками, близько сотні тих, хто помер від наслідків, немалий «бульк» радіоактивної води у Волгу, човна відремонтували, інформацію засекретили.

Перше місце. Киштимська катастрофа, вона ж аварія на хімкомбінаті «Маяк» (1957 рік, у закритому селищі Челябинськ-40).

На секретному військовому заводі у непозначеному на мапі селищі виготовляли, ясна річ, не корм для котиків і навіть і не котиків для корму, а цілком собі ядерні заряди для атомних бомб. Тут же зберігали відходи виробництва. Одного не найпрекраснішого моменту одна з ємностей для зберігання таких відходів трішечки гепнула, обдарувавши природу 20 мільйонами кюрі радіоактивних речовин, до того ж не сумовитими ізотопами короткоживучого йоду-131, як у Чорнобилі, а веселими ізотопами стронцію-90 і цезію-137 з періодами напіврозпаду в третину століття і милою звичкою накопичуватися в кістках і впливати на кістковий мозок.

З нагоди феєрверку на комбінаті, який підняв у атмосферу кілометровий (кі-ло-мет-ро-вий) стовп сяючого помаранчевого диму, газета «Челябинський робітник» на прохання товаришів із трилітерної служби розродилася епічною заміткою про неймовірне полярне сяйво. Дезінформація, так. Уся інформація про аварію була миттєво засекречена, більша частина населених пунктів, над якими світилося «полярне сяйво», були знищені, тварини вбиті, мешканці відселені.  

Підсумок: третє місце в списку ядерних аварій за всю історію за людства (після Чорнобиля та Фукусіми), утворення на мапі першої зони відчуження – ВУРС, Східно-Уральського радіоактивного сліду, тисячі людей опромінені, зокрема, військові і в`язні, котрі добровільно-примусово стали ліквідаторами наслідків аварії, 12 000 людей відселені із зони зараження.

Поза конкурсом: навчання на Тоцькому полігоні (операція «Сніжок»), 1954 рік.

Радянська армія – найрадянськіша із усіх армій світу. У 1954 році Радянський Союз готувався до Третьої світової війни, яка, за нехитрим задумом керівництва, повинна була відбутися у Західній Європі (що досить таки багато говорить про радянське керівництво). Ядерна зброя щойно з`явилась, і воєнна справа ще як слід не підлаштувалась під її існування. Тому радянське командування вирішило провести навчання. Глобально, якщо відкинути словесну полову, військове керівництво хотіло відпрацювати захоплення західноєвропейського міста радянськими військами після того, як ці самі радянські війська жбурнуть на місто ядерну бомбу.

Навчання відбулися на Тоцькому полігоні (недалеко від нинішнього Оренбурга). Вибудували укріплення, розбили табори, потренувались, вишикувались і сонячного ранку, власне, жбурнули бомбу. Ядерну. Справжню. З літака, як годиться. І відправили війська в атаку на умовного противника. Піском, який став, як скло. За Батьківщину, за Жукова.

Жуков, який ці навчання, до речі, і проводив, сам в атаку не вирушив, звісно, і зараженою радіацією землею особливо не крокував, на відміну від десятків тисяч солдатів, частина з яких пішечки пройшлася епіцентром десь через годинку після вибуху. Точні результати цих навчань у смертях, онкологіях та імпотенціях оцінити практично неможливо, тому що той самий Жуков дуже ретельно подбав про те, щоб дані про Тоцькі навчання були засекречені. Кожен солдат давав підписку про нерозголошення на 25 років, а його документи фальсифікувались. За паперами, кожен, хто був присутній на полігоні, перебував у цей момент не під Оренбургом (тоді він називався Чкалов), а в геть інших місцях найбільшої держави на планеті. Нескладно здогадатися, що до фактичного розпаду Союзу отримати яку-небудь компенсацію їм було неможливо: за документами ж вас там не стояло.

Підсумки: десятки тисяч опромінених із тих військових і мирного населення в населених пунктах, що оточують полігон. Точних цифр про смертність нема і, очевидно, вже не буде ніколи. Жуков навчаннями лишився задоволений.

Переклад Андрій Климчук, оригінал тут.

Блогер/історик

Залиште коментар