a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Римська Республіка. Vox попули і таке інше

Історію Давнього Риму можна (і треба) поділити приблизно на три частини: царський Рим, республіканський Рим та імперський Рим. Першу частину ми нахабно викинемо, тому що відомо про неї мало, а те, що відомо, маловідомо (пардон, масляне масло вже у першому абзаці). І поговоримо про республіканський Рим, за якого Рим був, як не дивно, республікою, а звідти плавно перейдемо до імперського Риму, за якого Рим був… Ну, ти, напевне, вже здогадався.

Отже, Римська Республіка.

Республіканський період від імперського відрізняється, насамперед, тим, що в республіці майже всі важливі посади були виборними, і вибори відбувалися часто, а значить, знаходилося і багато різноманітних ораторів ротом.

Популістам у Римі періоду республіки жилося непогано. Інтернету тоді ще не винайшли, тому перевірити обіцянки політика і звірити їх із попередніми було важкувато (але якщо вже їх вигравірували на камені, що траплялося, то видалити такий пост було важче, ніж у Twitter). Слово «популіст» тоді ще не було образливим, бо ніяких асоціацій з українськими популістами не викликало, а викликало асоціації зі словом «популус», що означало не те, про що ти подумав, а «народ». Була навіть приказка «Vox populi vox dei», тобто «голос народу – голос Бога».

Утім, часи тоді були не те, щоб м`якіші, ніж зараз. Політичні дискусії закінчувалися бійками не рідше, ніж у Верховній Раді, а громадянські війни були популярніші, ніж футбол сьогодні. Для прикладу, одного із найвідоміших популярів (ні, не популістів, а популярів. Так, є різниця) на ім`я Тиберій Гракх разом із десятками прибічників земельної реформи забили уламками дерев`яних лав до смерті просто в Сенаті.

…Якщо зараз для того, аби здобути славу популіста, достатньо вдягти білу сорочку і пообіцяти долар по вісім з телеекрану, то тоді для цього доводилося попрацювати, як слід. Білу сорочку (тобто тогу) ніхто не скасовував, але з телебаченням якось не склалося, і ораторам доводилося виступати на римському Форумі (тобто на площі з елементами ринку) або, наприклад, у судах, з блискучими (або як вийде) промовами на захист/звинувачення тієї чи іншої людини.

Толкового оратора чекала блискуча кар`єра: випробуваний у суді чи на ринку політик нерідко спокійно потрапляв у Сенат (читай – ставав народним депутатом), а потім, якщо пощастить, консулом або навіть яким-небудь трибуном. Позаяк імператорів тоді ще не вигадали, ця посада була закритою навіть для найвправнішого крикуна.

Але до справжнього, українського популіста, навіть до якого-небудь зачуханого кандидата на сільського голову Черкаської області, римським політикам, як до неба рачки. Римські політики із задоволенням обманювали виборців, підкуповували їх на виборах ігрищами і подарунками, але бодай частину обіцянок намагалися виконати, а нерідко навіть і виконували. Дурні! Як би сміявся новообраний сільський голова, дізнавшись, що сенатори і консули в Римі не лише крали і проводили життя в розкоші, але і працювали. Куди їм, слабохарактерним трудягам, до нинішніх популістів!..

Непоганим взірцем такого популіста слугує Марк Порцій Катон Старший (його часто називали коротко і фамільярно просто Марком Порцієм Катоном). Він відомий, передовсім, як автор безсмертного мему «Карфаген має бути зруйнований», яким закінчував кожен виступ доти, поки Карфаген і справді не був зруйнований, а потім ще кілька місяців просто за інерцією.

Марк Порцій Катон Старший створив собі імідж неприборканого борця з розкішшю і зніженістю римлян. До того ж він, наївний, навіть не здогадався, як наші сучасники, підкріпити боротьбу з розкішшю купівлею кількох особняків у якихось теплих місцях біля колишнього Карфагену на Середземному морі. Ні, бісів телепень принципово жив у спартанських умовах, золотих унітазів не мав і квартиру в стилі бикоко не оздоблював. Він, як і нинішні популісти, виступав із промовами, які подобалися народу, але, як і більшість політиків того часу (на відміну від нашого), справді намагався виконувати свої обіцянки і часом не лише намагався, а і виконував. Утім, невгамовна боротьба Марка Порція Катона Старшого проти аморальності, пороків і розпусти настільки підкосила його сили, що у віці 80 років йому довелося одружитися на 15-літній дівчині. Хоч у цьому він схожий на сучасних популістів: на словах одне, а на ділі дещо інше.

А прообразом нинішніх ток-шоу, у яких політичні супротивники принижують одне одного, не особливо обтяжуючи себе згадкою доказів і фактів, можна сміливо вважати виступи, мабуть, найвідомішого з ораторів в історії – Цицерона. Він, утім, мало чого обіцяв народу, але замість цього знищував блискучими промовами своїх політичних опонентів, та так, що гай шумів. Народ, щоправда, Цицерона і без усяких обіцянок слухав із задоволенням – чому б і не послухати красиво складені в слова образи?

Закінчив Цицерон не дуже добре. Налаштувавши проти себе частину політиків розправами над їхніми родичами і друзями, що відбувалися після його промов, а також викликавши нелюбов значної частини народу (після кількох пафосних промов, у яких Цицерон розхвалював сам себе, та так, що самозакохані пости фотомоделей в Інстаграмі на тлі цих промов здаються взірцями скромності), Цицерон поступово втрачав вплив, дедалі більше занурювався в політичні інтриги, у яких, зрештою, зазнав краху і був страчений за наказом влади Риму. А в язик відрубаній голові Цицерона дружина римського правителя для самозаспокоєння напхала голок. Як сказали б із цього приводу давні греки, «допатякався».

Задля уникнення неповної картини розділ про Цицерона варто закінчити простою цитатою з однієї з найвідоміших його промов – другої промови проти змовника на ім`я Катилина, якого Цицерон у кількох рядках звинуватив у всіх злочинах одночасно, від змови до педофілії і гомосексуальності (не обтяживши себе, утім, жодним фактом або доказом провини Катилини. Зрештою, як і нинішні політики на ток-шоу).

«Чи знайдеться у всій Італії отруйник, гладіатор, убивця, братовбивця, підроблювач заповітів, шахрай, гульвіса, ласун, перелюбник, розпусна жінка, звабник молоді, зіпсована чи пропаща людина, які б не зізналися, що їх зв’язували з Катилиною тісні дружні стосунки? Яке вбивство скоєне за останні роки без його участі, яке ганебне перелюбство – не за його посередництва? Далі, – хто коли-небудь мав таку здатність зваблювати юнаків, яку має він?..»

Воістину, якби наші українські популісти говорили би на телешоу з таким піднесенням, ціни би їм не було.

Тобто вона є, звісно, але була би вищою, ніж зараз.

Блогер/історик

Залиште коментар