a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Президентська естетика

Після святкування Дня незалежності в інформаційному просторі лунало багато незадоволення, а навіть обурення, від шоу-привітання, організованого Офісом Президента на Софійській площі. Це не вперше, коли смаки команди Зеленського викликають доволі несхвальну реакцію у частини суспільства. І цей феномен наштовхує на ширший розгляд такого явища як президентська естетика.

             Для початку слід усвідомити просту річ – Україна ще дуже молода держава. Естетика найвищої влади в Британії, Франції чи США – вироблялася дуже довгий час. Усі тамтешні державні ритуали прописані до найменших деталей, і хай там хто прийде до влади – усі будуть відпрацьовувати вироблені десятиліттями чи навіть століттями сценарії. Макрон – 25 президент Франції, Трамп – 45 президент США, а Зеленський – 6 президент України.

             Україна успадкувала естетику найвищої влади від СРСР. Перший президент Леонід Кравчук, плоть від плоті партійного апарату, не мав ані найменшого бажання якось її змінювати, та і правив він недовго. Естетика Кравчука – це прикривання важких бронзових серпів і молотів нашвидкуруч зшитими синьо-жовтими прапорами, це продовження радянського дискурсу з новими термінами (розбудова, демократія, нація) і вкрай обережні компроміси з українськими патріотичними вимогами (а раптом знову ГКЧП?)

             Леонід Кучма був червоним директором. І саме це залишило сильний відбиток на його естетиці. Червоний директор «Південмашу» – це людина доволі високого статусу, оскільки підприємство стратегічне. Кучмівська естетика була також великою мірою пострадянською, він не вважав за потрібне відходити від усталених ще за союзу церемоній, бо звик до них, окрім того, був технарем-ракетником, а не гуманітарієм, тому не приділяв цьому великого значення. Однак інтер’єри Адміністрації Президента за Кучми змінили стиль. З’явилося багато золота і необарокової пишноти. Усе виглядало «по-багатому». Кучма був президентом найдовше, саме за його часів сформувалася олігархія і нові політичні еліти з відповідною естетикою заміських резиденцій.

             Віктор Ющенко став президентом на хвилі опозиції до кучмізму, тому був просто зобов’язаний запропонувати альтернативну естетику. Ющенко захоплювався історією й етнографією, і це було помітно. Він перейменував Адміністрацію Президента на Секретаріат (алюзія до Генерального секретаріату УНР), підписував універсали з опозицією (знову алюзія на УНР). Коли проводили у Києві Євробачення, Ющенко особисто подарував переможниці маленьку копію скіфської пекторалі. Ну, і всі знають про його захоплення трипільцями та пасічництвом. Дружина Ющенка запровадила моду на вишиванки та етніку в одязі.

             Так чи інакше, естетика Ющенка була впевненим відходом від радянських лекал і мала виразно український вектор, однак, на жаль, за цією естетикою не стояли сильні політичні навички, тому владу Ющенко не втримав на другий термін.

             Віктор Янукович як ставленик донецького клану не був до кінця самостійною фігурою, яка би відстоювала власні естетичні уподобання. Його кримінальне минуле також цьому не сприяло. Будучи опонентом Ющенка, він повернувся до естетики кучмізму з поправкою на донецький колорит. Янукович повернув стару назву Секретаріату Президента, зробив акцент на «робітників і трударів, що годують усю країну». Непублічна естетика Януковича вийшла на яв після його втечі і ґрунтовного дослідження Межигір’я – золоті батони, страуси, еклектичність Хонки, пеньки на дворі і важкі канделябри під стелею.

             Петро Порошенко прийшов до влади після Євромайдану як компромісна фігура – вихідець зі старих владних еліт, який підтримав Майдан. На його естетику відразу сильно вплинули події в країні – анексія Криму та війна. Він не вдався до мілітаристської естетики, а вибрав імідж миротворця та інтегратора (Єдина країна/ Единая страна). Тільки під кінець каденції естетика Порошенка набрала виразно патріотичне спрямування – армія, мова, віра, – на якій він хотів переобратися.

             Володимир Зеленський – з’явився на політичній вершині стрімко і несподівано. Це не випадок довголітньої кар’єри, коли естетика і традиції влади в’їдаються до самих кісток. Зеленський прийшов з українського шоу-бізу, а як би яблуко не хотіло, але воно не впаде далеко від яблуні.

  Петро Порошенко, Віктор Ющенко, Леонід Кучма, Леонід Кравчук та Володимир Зеленський.
Фото: hromadske.ua, 2019 рік

           Що таке український шоу-бізнес? Як і кожен бізнес, він орієнтується на прибуток. А що дає прибуток? Великий ринок, у цьому випадку – авдиторія. А яку авдиторію знає і може завоювати пострадянська людина? Пострадянську, російськомовну. Якими способами заробляють на хліб із маслом та ікрою представники українського шоу-бізнесу? Концертами, виступами, теле-шоу, рекламою та… корпоративами. Саме корпоратив – це вершина вмінь і естетики українського шоу-бізу, бо саме там можуть крутитися дуже крупні гроші.

             Те, що ми побачили 24 серпня на Софійській площі – це корпоратив у найкращих традиціях. У Зеленського був дуже задоволений вираз обличчя. Було видно, що він у своїй стихії.

             Естетика шоу-бізнесу в президентстві Зеленського виразно присутня. Його ролики не знімають статично, у них багато склейок і різних планів. Він поширює про себе кумедні інфо-приводи, як селебріті, – то хвацько м’яч у баскетбольний кошик закинув, то огірок на руці шаблею дозволив розрізати.

             Як і Ющенко, Зеленський вирішив перейменувати Адміністрацію Президента – цього разу не в історичний Секретаріат, а в глобалістичний Офіс Президента, натякаючи на сучасність та передові технології. Однак, як і у випадку Ющенка, треба пам’ятати, що естетика – це не запорука утримання влади. Навіть якщо ти досконало знаєш мову телевізора, вона не допоможе, коли спорожніє холодильник.


Журналіст

Залиште коментар