a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Мюнхенська конференція – можем павтаріть?

Усі, хто стежить за геополітичною шахівницею і скромною фігурою України на ній, завмерли в очікуванні зустрічі у «нормандському форматі».  Ходять чутки, що текст меморандуму уже узгоджений, і там усе, чого вимагає Путін, – вибори без українського контролю над кордоном і особливий статус Донбасу. 

Європейські лідери втомилися від усієї цієї історії, тож цілком логічно, що вони можуть піти подібним шляхом, щоб принести такий бажаний усіма мир. Але чомусь ніхто не хоче зазирнути у підручник історії, – там можна знайти доволі схожий приклад, причому не такий уже давній – з 1938 року.

Європа тоді також уважала, що здобула мир. Тодішня «нормандська четвірка» була такою: Німеччина (Гітлер), Італія (Муссоліні),  Британія (Чемберлен), Франція (Даладьє).  І вирішували вони долю Чехословаччини (без її участі). 

Ця історія у далекому 2011 році зачепила одного одіозного політика, він про неї написав блог на «Українській правді», де доволі гарно усе зреферував з Вікіпедії. Дозволю собі процитувати його виклад, а потім розкрию таємницю, хто ж це.

Отже: 

«У 1938 році у Чехословаччині проживало 14 млн. осіб, з них 3,5 млн. були етнічними німцями, які компактно проживали у Судетській області, а також у Словаччині та Закарпатській України (карпатські німці). […]

Судетські німці, очолені націонал-сепаратистською партією К.Генлейна постійно заявляли про утиск їх прав з боку чехословацького уряду не дивлячись на те, що уряд прийняв ряд заходів по забезпеченню представництва судетських німців у Національних зборах та місцевому самоуправлінні. Спираючись на ці заяви, Гітлер у лютому 1938 року звернувся в рейхстаг (парламент Німеччини) із закликом “звернути увагу на жахливі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині.

Після аншлюсу (захоплення Німеччиною) Австрії у березні 1938 року Генлейн прибуває до Берліну, де отримує інструкції щодо подальших дій. У квітні його партія приймає так звану Карлсбадську програму, яка містила вимоги автономії. У травні генлейновці активізують пронімецьку пропаганду, висувають вимоги щодо проведення референдуму по приєднанню Судетських земель до Німеччини, і на 22 травня, – день муніципальних виборів, – готують путч, для того, щоб перетворити ці вибори у плебісцит. Одночасно проводилося висування вермахту до чехословацького кордону. Це спровокувало першу Судетську кризу. У Чехословаччині пройшла часткова мобілізація, війська були виведені у Судети та зайняли прикордонні укріплення. […]

22 вересня Гітлер поставив ультиматум: не перешкоджати Німеччині в окупації Судет. У відповідь на це Чехословаччина та Франція оголосили мобілізацію. 27 вересня перед загрозою початку війни Гітлер надсилає листа Чемберлену, в якому повідомляє, що він не бажає війни, та готовий надати гарантії безпеки тій частини Чехословаччині, яка залишилася після окупації, та обговорити деталі договору із Прагою.

27 вересня Н.Чемберлен відзначив, що “наскільки жахливою, фантастичною та неправдоподібною є думка про те, що ми маємо сидіти тут, у себе, рити траншеї та примірювати протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо. Ще більш неможливою виглядає те, що вже принципово вирішена сварка може стати предметом війни”.

29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася зустріч голів урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії, скликана за активної підтримки США. Метою зустрічі було визначення подальшої долі суверенної держави Чехословаччина, яка на той момент була однією з найбільш процвітаючих країн Європи, оскільки на її територію відкрито претендувала мілітаристська Німеччина.

Варто звернути увагу на той факт, що представникам Чехословаччини та СРСР було відмовлено в участі в цій зустрічі.

О першій годині ночі 30 вересня 1938 р. Чемберлен, Даладьє, Муссоліні і Гітлер підписали Мюнхенську угоду. Тільки після цього до зали, де було підписано цю угоду, була допущена чехословацька делегація. Керівництво Великобританії та Франції вчинили тиск на уряд Чехословаччини, і президент Бенеш без згоди Національних зборів прийняв її до виконання. 30 вересня між Великобританією і Німеччиною була підписана декларація про взаємний ненапад; схожа декларація Німеччини і Франції була підписана трохи пізніше – 6 грудня 1938 року.

За результатами угоди відбулися кардинальні зміни в політичній та військовій ситуації в Центральній Європі – Німеччині у десятиденний термін передавалася Судетська область Чехословаччини площею в 41 тис. кв. км з населенням в 4,9 млн. людей.

Коментуючи ці події, британський посол у Берліні Гендерсон написав міністру закордонних справ Великобританії Галіфаксу: “Зберігши мир, ми зберегли Гітлера і його режим”. І він мав рацію. Але Гітлер не ділився з союзниками усіма своїми планами.

І подальші події розвивалися не менш стрімко.

14 березня 1939 під тиском Гітлера президент Чехії Гаха погодився на окупацію Німеччиною земель, які залишалися у складі Чехії: Богемії та Моравії. 15 березня Німеччина ввела на цю територію свої війська і оголосила над ними протекторат (протекторат Богемія і Моравія). Чеська армія не надала ніякого помітного опору окупантам».

Отже, автор цього реферату, хто б міг подумати, Вадим Колесніченко. У 2011 році усе ще не було настільки очевидно, але згодом його партія відіграла (а її уламки і далі продовжують відгравати) ту ж саму роль, що й Судетсько-німецька партія Генлейна у Чехословаччині. 

Але мова зараз не про нього і не про Партію регіонів, а про Мюнхенську конференцію. Так, тоді йшлося про анексію території, а не про «особливий статус». Так, тодішня ситуація була значно вибуховішою, а постверсальський мир хиткішим. Але є дві спільні риси.

По-перше, і тоді, і зараз усе робилося і робиться «заради миру». Коли Чемберлен повернувся з Мюнхена, то в аеропорту похвалився угодою зі словами: «Я привіз вам мир». Згодом він отримав 20 000 листів і телеграм з подякою та хрест від Папи Римського. Як великого миротворця на Батьківщині зустрічали і Даладьє. Президента Чехословаччини Едварда Бенеша, який був змушений піти на капітуляцію, висунули на Нобелівську премію миру. Гітлер усім обіцяв, що це його остання територіальна претензія. 

По-друге, і тоді, і зараз ми маємо справу із ситуаціями, вирішення яких не зніме геополітичну проблему. І тоді, і зараз у центрі подій авторитарні лідери, які за визначенням ведуть криваву експансіоністську політику і яким чхати на кордони та міжнародні договори.

Що було до Мюнхенської конференції? Аншлюс Австрії (аж ніяк не добровільний). Що було після Мюнхенської конференції – окупація решти Чехословаччини, частини Польщі та Друга світова війна.

Що було до війни на Донбасі і окупації Криму? Війна в Чечні, війна у Грузії. Чи є особливий статус Донбасу кінцевою метою Путіна? Наївно вважати, що так. 

У «нормандської четвірки» може скластися враження, що вони вирішать проблему так само тихо-мирно для Європи, як це було у Грузії 2008 року. 

У цій ситуації залишається тільки одне питання: або наша влада буде, як чехословацька, покірно йти на державне самогубство, або ж почне діяти. Для початку дипломатичними шляхами. 

На обкладинці фото британського прем’єр-міністра Невіла Чемберлена, який демонструє підписану у Мюнхені угоду зі словами: «Я привіз вам мир»

📌 Читай нас також у Telegram. Підписуйся на канал.

Журналіст

Залиште коментар