a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Мізки, яйця та журналістська етика

«Етика для журналіста – це, як вестибулярний апарат: дозволяє орієнтуватися в просторі, стояти на ногах, рухатися, не згинаючи спини», – Володимир Мостовий.

Часом спостерігаю за колегами і вже не дивуюся, чому журналістів не люблять. Один грається з фактами, як жонглер кулями, інший – маніпулює, третій – розмовляє з людьми та колегами так, наче має довічну індульгенцію. 

Про банальне невміння сформулювати та поставити чітке, лаконічне і зрозуміле питання – це окрема розмова. Хоча зізнаюся: колись і сам на цьому так раз обпікся, що і досі соромно, як згадую. Стою з мікрофоном, за спиною купа камер і колег, я намагаюся поставити питання чиновнику і починаю просто «пливти», шарітися, ковтати слова… а сформулювати питання не можу… Пізніше, коли я вже подумки попрощався із кар’єрою журналіста, а приниження досягло свого апогею, чиновник сказав, що в принципі зрозумів, про що я хотів спитати… Але то інша історія. Не про стандарти та етику. 

В останні роки тишком-нишком, але питання профстандартів відійшло на другий план. Головним у професії став самопіар та хайп, замість змісту. Професія пішла «по наклонной». Заради експерименту попросив кількох знайомих (не журналістів) окреслити, як би вони охарактеризували сучасного українського журналіста. Загальний результат: продажність, нахабність, хитрість, невихованість. Приблизно такої самої думки суспільство про чиновників, політиків, суддів тощо. На жаль, у цьому сенсі ми дійсно стали «четвертою владою». 

«У будь-якій професії є геніальні фахівці. Однак їхня геніальність не страхує від того, що вони можуть бути баригами». Це я десь вичитав у Facebook, коли читав про тих, хто чинить опір медичній реформі. Так, це про всі професії, і журналістика – не виняток. 

Банальне питання: журналіст, який перекручує факти або маніпулює інформацією, має право вимагати від депутата ходити на засідання? Журналіст, який заробляє на джинсі чи отримує зарплатню «у конверті» (бо власник ЗМІ так економить на податках), має моральне право засуджувати корупціонера? Якось був свідком дискусії, під час якої журналістка за кілька секунд настільки вивернула відповіді спікерів, що всі присутні аж скам’яніли від подиву. Найстрашніше в тому, що вона так і не зрозуміла, що зробила. Для неї це норма. Тож, не дотримуючись стандартів у власній професії, чи можемо вимагати протилежного від інших?

Журналіст не має «нести» себе, як оперна діва. Він – не актор, а той, хто стоїть за лаштунками. Журналіст має бути за межами власного тексту. Це закадровий голос Моргана Фрімена у фільмах про Всесвіт. Журналісти мають навчитися слухати, щоб потім аналізувати та інформувати. Журналістика – це факти, виваженість, баланс думок та експертних висновків. Це не статті про «Хто молодець? Я молодець!» та змагання зі збору лайків у соцмережах. Це питання та відповіді для суспільства. Це, врешті-решт, відповідальність і довіра. 

Нервова система людини побудована таким чином, що інформація про фізичний біль миттєво надходить нейронами у мозок. Це сигнал про можливу або явну небезпеку. Уявіть, що буде з людиною, якщо ця інформація буде доходити у викривленому вигляді. Наприклад, замість повідомлення про відтятий палець та сильну кровотечу, мозок отримає сигнал лише про невеличку подряпину. Журналісти – це нейрони, якими йде сигнал до суспільства.  

Часто ставлю собі питання: чи може журналістика існувати без стандартів? Або навіть не так:  чи можлива професійна журналістика без професійних стандартів? Що робить тебе ЖУРНАЛІСТОМ? Кілька тижнів тому я поставив подібне питання головній редакторці одного поважного і відомого видання. Відповідь трохи мене шокувала, але була досить короткою та влучною: МІЗКИ та ЯЙЦЯ. 

Трохи поміркувавши, вона ще додала два іменники: цікавість та милосердя. Милосердя – до своєї країни та людей. З цікавістю все і так зрозуміло. А що ж означає сміливість, ну тобто яйця? Відстоювати ідеали та принципи чи тикати мікрофон в обличчя, монтуючи сюжет так, як вигідно тобі?  Сміливість – це застосування балансу у світі, де панує багатовекторність. Це після «А» сказати «Б».

Головний редактор «Юридичної Газети»

Залиште коментар