a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Міфи і правда про те, чого хочуть жінки

Був у моєму житті період під назвою «дружина». Ні, жорсткіше – швейцарська дружина. Я працювала два тижні в Києві, а потім два тижні жила життям дружини в Женеві. Я вставала разом із чоловіком, готувала йому сніданок, зачиняла за ним двері й ішла досипати. О 10 ранку я закінчувала всі робочі справи, об 11 ішла здавати пляшки від молока в сусідній магазин. 

Дуже скоро я зрозуміла, що здатна на більше. І я зайнялася домом. Але там дуже швидко закінчилося вільне місце, і чоловік сказав, що не хоче жити у філії магазину Casa. Тоді я купила фотоапарат, але цього виявилося недостатньо, щоб стати Анні Лейбовіц. Із печалі мене витягнув світ інтернет-рецептів. Я навчилася варити найкращий у світі гарбузовий суп, крутити суші і запікати кролика. Біда була лиш в тім, що в чоловіка було життя, а в мене – тільки рецепти. Він приходив пізно, втомлений і геть байдужий до моїх кулінарних експериментів. 

Але хіба це можна пояснити жінці, яка освоїла рибу на пару? Тому він їв із примусу. Він їв, а я пильнувала кожен рух виделки. Ще трохи і від мого погляду в нього би розвинулась виразка. Але якось, тикаючи в помідор без шкурки, він промовив: «Олю, так жити не можна. Я не хочу, як у ресторані, я хочу, як удома. Знайди собі справжнє заняття».

Ми розійшлися через півроку. Я повернулася до своїх великих цілей і мрій, бо твердо вірила в те, що жінка не може жити супами. Навіть якщо ці супи варяться в самій Швейцарії. Не може жити дітьми. Навіть якщо ці діти – майбутні Ілони Маски. Не може жити килимами і люстрами. Навіть якщо цими килимами застелений вхід до королівського палацу. Жінці потрібні смисли. Потрібне своє життя. Робота, творчість, товариство, добра справа і мрія врятувати світ. Я повернулася зі святою упевненістю, що ми всі – більше, ніж наші домівки. Ми всі більше, ніж рецепти найкращих гаспачо. Ми всі більше, ніж батьки своїх дітей. Просто треба дозволити собі так думати і допомогти світу почати так жити, поки помідори без шкурки не взяли гору.

За кілька років з цим переконанням я застрибнула в наш новий проект з жіночого лідерства «Я зможу!» І якщо комусь цікаво, що цей проект змінив у моєму уявленні про жінок, то цей невеликий монолог на вісім тисяч знаків саме про це.

Міф перший. Коли ти жінка, всі думають, що ти знаєш, чого хочуть жінки

Та що там всі, ти сама думаєш, що ти точно знаєш, чого хочуть жінки. Тому що ти жінка, і в школі на уроці біології тобі якось побіжно сказали, що всі жінки влаштовані однаково. І ось ти виростаєш з цим переконанням і навіть роздаєш поради не жінкам на тему жінок. Та що там поради не жінкам, ти просто берешся за проекти для жінок, бо ти все знаєш про те, чого хочуть жінки.

Ти точно знаєш, що жінки хочуть миру в усьому світі, хочуть бути самостійними та незалежними, хочуть мати мрію і роботу мрії, хочуть допомагати іншим жінкам і спілкуватися з чоловіками нарівні. І твоя внутрішня жінка погоджується. Та що там внутрішня жінка – та, що навпроти, киває й каже: так точно, усі жінки всього цього хочуть. І ось вас уже двоє, а значить – достовірна вибірка, і ти негайно шукаєш ще сотню таких, аби допомогти мільйонам дівчат дотягтися до миру в усьому світі, рівних можливостей з чоловіками і повної незалежності.

І ось одного чудового дня ти раптом розумієш, що все трішечки зовсім не так. Ти розумієш, що зовсім не всі жінки хочуть рівних можливостей із чоловіками, деяким цілком достатньо поваги з боку чоловіків і можливості першою вийти з ліфта. Розумієш, що не всі жінки хочуть економічної незалежності, деякі згодні на гарантію фінансової стабільності. Дізнаєшся, що не всі жінки мріють про мир в усьому світі, декотрим цілком вистачає миру в їхній конкретній квартирі на п`ятому поверсі. І це ані погано, ані добре. Просто вчитель біології був не правий – ми влаштовані однаково, але працюємо по-різному.

Міф другий. Якщо дівчинка хоче стати лідером, то вона хоче цього з пелюшок

Коли ми створювали проект з жіночого лідерства, ми були впевнені, що до нас прийдуть дівчата від 15 до 25, адже це саме час подумати про те, ким ти хочеш бути, в який бік хочеш бігти і з ким. І ось настає наша перша зустріч – нашим дівчатам, які прийшли в проект, – від 35 до 40, і вони, нарешті, готові подумати, в який бік їм бігти. І це не сплячі красуні, які впали в летаргічний сон на 10 років до чарівного поцілунку принца. Це жінки, які встигли закінчити інститут, попрацювати в банку, офісі, лікарні, народити двох дітей, вийти заміж і розлучитися, виконати всі або майже всі установки сім`ї та суспільства і, зрештою, спитати себе: «А де в цьому всьому я? Чого хочу я?» Це дівчата, котрі подорослішали і, нарешті, готові почати жити. Не для мами і бабусі, не для сусідки тьоті Зіни, не для того хлопця з паралельного класу, а для себе.

І вони стоять на порозі нашого проекту і кажуть: ми, нарешті, готові. А ми їх запитуємо: де ж були десять років тому? А вони сміються у відповідь: коли тобі 15, і все ще попереду, ти точно знаєш не тільки, куди тобі вступати й ким бути, ти знаєш адресу і номер телефону свого майбутнього чоловіка. Коли тобі 35, і багато чого вже було, ти починаєш раптом розуміти, що це все було не для тебе, і ти шукаєш тих, з ким можна почати спочатку.

І тут ми дізналися, що багато жінок в Україні в 35 тільки починають жити. Дізналися про те, що коли ти виросла в маленькому місті в родині, де всі жінки з покоління в покоління виходили заміж в 20 років, то ти, швидше за все, вчиниш так само незалежно від своїх найсміливіших бажань, тому що відповідати очікуванням суспільства у нас все ще досі важливіше, ніж відповідати своїм власним мріям про себе.

Міф третій. Є таємне товариство жінок, де вони допомагають одна одній

Коли ми створювали проект, ми думали, що жінки хочуть допомагати одна одній, створювати рухи, коаліції і спілки, але дуже швидко ми зрозуміли, що жінки хочуть спілкуватися одна з одною. Обмінюватися порадами, ділитися досвідом, підтримувати словом і навіть найкращою сукнею того самого дня. Це добре, але це не зовсім про професійну допомогу одна одній. Коли раптом одна жінка підіймається на свій 128 поверх у кар`єрі, вона ліфт відправить по дівчинку на перший поверх, щоб зробити їй екскурсію, але колегу зі 127 поверху вона навряд чи забере, бо не бачила такого прикладу раніше. Бо між жінками так не прийнято.

Ми зрозуміли, що «скляна стеля» дуже часто створена самими жінками. Раптом усвідомили, що чоловіки не рекомендують жінок на топові позиції ще й  тому, що самі жінки не рекомендують одна одну. І це змінити – буде нашою найбільш непростою задачею.

Міф четвертий. Жінки хочуть в політику. Жінок не пускають в політику

Коли ми розробляли проект, ми думали, що дуже багато жінок хочуть у політику, ще більше жінок хочуть у бізнес, і най-най із нас хочуть у соціальні проекти. І ось на наш курс «Жінка в політиці» приходить найменше дівчат і половина з тих, які прийшли, хочуть вирішити соціальні проблеми свого міста та вулиці. На бізнес інкубатор до нас приходить просто дуже багато дівчат, але половина з них приносять соціальні проекти. Ми їм кажемо, що бізнес – це про гроші, про те, як їх заробляти, а вони опускають очі і кажуть, що було б непогано якось перетворити весь бізнес на соціально відповідальний. Ми б`ємося з ними два дні, а потім розуміємо, що воюємо не з ними, а з їхніми установками про те, що дівчинка, в першу чергу, повинна бути хорошою, а хорошою дівчинкою складно залишатися в бізнесі.

Ми можемо дуже довго розчищати жінкам місце в політиці і бізнесі, але якщо суспільство буде вбивати нам в голову, що успішний бізнесмен – це жорсткий чоловік із сигарою і в краватці, а успішна жінка – це слухняна і чемна фея добра і любові, жінки ніколи не посядуть вивільнені для них місця.

Міф п`ятий. Жінки обожнюють декретну відпустку

Коли гортаєш Інстаграм і спостерігаєш за мамочкою з візком у парку, створюється відчуття, що декретна відпустка – найкраще, що може статися з жінкою. Вона насолоджується материнством, радіє першим словам, святкує перші кроки і готова цей досвід повторювати до безкінечності. Коли твої найбільш бізнес орієнтовані подруги залишають супер позиції заради того, аби не пропустити жодної хвилини дорослішання свого довгоочікуваного малюка, створюється відчуття, що з декретної відпустки, з цієї мімімішної хмаринки неможливо вирватися ніколи. 

А потім ти раптом усвідомлюєш, що за цими світлинами в Інстаграм і картинками в парках дуже часто криються найневпевненіші в собі жінки. Вони бояться співбесід, бо вважають, що надто багато пропустили, поки були в декреті. Вони шукають part-time позиції, тому що бояться відпрошуватися на лікарняний. Вони готові отримувати менше, бо жінці з одним дитям не можна довіряти. Народила одне, народить ще і друге. А що це за керівник відділу з двома дітьми???

Жінки забувають, що наявність дитини робить їх супер людьми: тепер вони вміють робити три справи одночасно, не лише знають КРІ кожного місяця життя, але й успішно досягають їх раніше запланованого терміну, вміють ловити предмети в повітрі і жестами можуть попросити бенгальський вогонь на будь-якому курорті Туреччини. Те, що вміє кожна мама, у світі бізнесу вважається перевагами, але жінки вперто записують це собі в недоліки. Нашими найпопулярнішими проектами виявилися ті, де ми допомагали жінкам вийти з декретної відпустки на роботу і знову почати дихати на повні груди.

Нам треба навчити роботодавців хедхантити жінок з декретних відпусток, і тоді їхня самооцінка злетить без наших проектів.

За цей рік роботи з жінками я зрозуміла, що бути жінкою не означає розуміти, чого хоче інша жінка.

Я зрозуміла, що ніколи не пізно почати великий шлях. Можна в 15, а можна в 35, але було б чудово, якби би ми припинили розказувати своїм донькам «як треба», а почали частіше їх запитувати «як вони хочуть».

Я зрозуміла, що якщо ми хочемо змінити ставлення чоловіків до жіночого лідерства, треба почати з того, щоб самим почати вірити в жінок і допомагати їм.

Я зрозуміла, що, як і всі інші дівчата, завжди хотіла бути хорошою, але у владі і в бізнесі також не завжди погані хлопчики, тому навіть у мене є шанс.

Я зрозуміла, що мені в офісі треба більше мам з дітьми, нам в проекті треба більше мам з красивими фоточками дітей в Інстаграм, нам усім треба більше мам, які працюють, бо вони супер люди, котрі не вірять у свою супер силу.

Ну, і останнє. Немає нічого ганебного в тому, що хтось хоче знімати шкурку з помідорів і готувати вечері, а хтось хоче продавати металопластикові вікна. Ми різні. І нам треба почати з того, щоб прийняти своє різноманіття.

Проект «Я зможу»!

Коментар

  • Настасія

    09.08.2018

    Дуже чудова стаття, дякую!!)

Залиште коментар