a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ! ПОСТРАЖДАЛА ДИТИНА!..

Деякі з описаних у статті фейків настільки жорстокі, що можуть шокувати. Рекомендуємо обережно читати людям з нестійкою психікою.

Навіщо Герасим утопив Момо

Ви чули про «Момо»?

Ну, так, Момо. Не гугліть, якщо не чули – вам покажуть стрьомного вигляду картинку з жіночою головою на курячих ніжках – мені, зрештою, звичніше вважати її гарпією. І розкажуть страшну історію про новий вірус, на зразок «Синього кита». Мовляв, діткам, в яких на телефонах встановлено WhatsApp, так чи інакше потрапляв у контакти аккаунт з таким іменем. І дзвонив їм, писав, надсилав їхні ж фотографії, залякував страшним голосом і плачем на задньому плані. І розказував їм, що вони за кілька днів помруть, і всіляко підбивав на самогубство, і одну дівчинку, здається, в Аргентині, таки допідбивав на смерть. До того ж робив це з підлітками різних країн, спілкуючись з ними різними мовами. І взагалі це демон, який живе в мережі.

А насправді, мовляв, це все чатбот, розроблений якимсь японцем. А світлини він скачує з телефону користувача, коли користувач передзвонює йому у відповідь на неприйнятий дзвінок. І звідти ж бере всі особисті дані, виходячи з яких, і залякує бідну незміцнілу дитячу психіку. От таке.

А насправді – тепер уже без «мовляв» – це все фігня.

Давайте прикинемо, яким має бути чатбот для того, аби відповідати такому опису?

По-перше, має фактично проходити тест Тюринга – тобто вміти видати себе за розумну істоту. Теоретично це можливо – програми такого класу вже існують. Якщо жертва – дитина, а задача бота – не мати вигляду людини, а мати вигляд невідомої хтонічної фігні, це полегшує задачу.

Однак зробити такого бота мультимовним – це вже нетривіальна умова. Тут потрібні не кілька ентузіастів, а серйозна команда.

Особисту інформацію користувача він бере просто під час дзвінка? Так ще й обробляє її автоматично, коректуючи подальшу поведінку? Вразливість такого класу знищила б WhatsApp як бренд, чого поки не відбувається.

Нарешті, якщо бот бушує вже місяць, телефонуючи сотням людей, де детальне розслідування? Де десятки відео із записами переговорів з ним, порівнянням, розбором?

Чесно, версія про демона була переконливішою.

Зрештою, в мене є і більш переконлива версія. Момо – не людина, не демон і не бот. Момо – качка.

Звичайна газетна качка.

Кря.

Ба більше, ця качка має достатньо неоковирний вигляд. Класична крипипаста – «страшна інтернет-історія» – з явними алюзіями на «Дзвінок». Що не завадило її рознести медіа зі всього світу. Включно з нашими. Особливо нашими.  

Технологія обмахорювання

А тепер підніміть руки всі, хто читав про неймовірне лівійське процвітання при Каддафі? З купою цифр, які ніхто не перевіряв?

А ви чули про те, що в Японії нема мечетей і туди не пускають мусульман?

А що австралійський прем`єр зажадав від мусульманських мігрантів, котрі живуть у країні, адаптуватися або валити?

Це фейки, друзі мої.

Історія з австралійським прем`єром, до речі, виявилася буквально пророцтвом, що збувається саме. Спіч «мігранти, приймайте наші цінності або забирайтеся!» приписувався послідовно одразу кільком прем`єр-міністрам Австралії – Джону Говарду, Кевіну Радду і Джулії Гіллард. Насправді ж, це була вирізка зі статті американського консервативного публіциста Баррі Лаудермілка. Однак нинішній прем`єр Австралії, Малькольм Тербулл, справді, нещодавно запропонував «ціннісний тест» для мігрантів, які прибувають до країни, хоча значно м`якішими висловами і без закликів «забиратися» вже прийнятим.

Це політично-пропагандистські фейки.

Добре, добре. А пам`ятаєте, що коктебельські виноградники дивні тим, що діючий вулкан під ними зігріває їх у найхолодніші зими, від чого рослини не гинуть?

Я ось згадав. І, каюсь, колись вірив. Поки не довелося випити – щоправда, не коктебельський коньяк, а шотландський віскі – з одним з людей, які розробляли цю кампанію. Особливо весело було потім чути переказ цієї байки від інших людей.

Це рекламний трюк.

А знаєте, що насправді, вираз «Про мертвих добре або нічого» звучав як «Про мертвих добре або нічого, крім правди»? А «моя хата скраю» – «моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»? А що в знаменитій фразі Леніна «найважливішим з мистецтв для нас є кіно» було продовження «…і цирк»?

А от дзуськи. Перше – нещодавній фейк Рунету, друге – вітчизняний креатив часів Майдану, третє – просто легенда, популярна в цирковому середовищі. Це приклади «викривальних фейків». 

Про «цитати Черчілля», «прощальний лист Маркеса» та багато іншого говорити не будемо. 

Згадаємо лише одну дивовижну деталь. Ці фейки успішно перетинали кордони. Їх перекладають – цілком свідомо. Я якось хотів написати матеріал, повністю відстеживши історію фейка про те, що «дітям під школами роздають наркотики під виглядом льодяників» – зародившись у США, цей вкид за кілька років, змінюючи мову і деталі викладу, докотився до Рунету та ЮАнету. На жаль, руки не дійшли.

Знання – фіга

Це не винахід епохи Інтернету. Наприклад, усі знають, що інквізиція спалювала на вогнищах десятки вчених, але мало хто може назвати бодай двох. Насправді, з величезною натяжкою до таких можна зарахувати хіба Джордано Бруно – але тільки якщо вважати його вченим, а не містиком, і заплющити очі на той факт, що звинувачували його не в наукових дослідженнях, а в богословській єресі. Власне, все. Ще можна додати Мігеля Сервета – на відміну від Бруно, він був саме вченим у цілком сучасному розумінні, хоча і постраждав, знову ж таки, не за це. Але його спалили не інквізитори і навіть не католики, а їхні люті противники – женевські протестанти на чолі з Жаном Кальвіном. За іронією долі, саме протестанти – у тому числі, кальвіністи – створили «чорну легенду» про регулярне спалювання інквізицією вчених, що зародилася в XVIII столітті, але жива і донині. А серед активних її пропагандистів були французькі свободомислячі революціонери, які в перші ж роки свого «нового порядку» вкоротили на голову Лавуазьє. 

Або ось усі знають, що «Слава Україні – героям слава! Слава нації – смерть ворогам! Україна понад усе!» – давні бандерівські гасла.

Це правда на третину. «Слава Україні – героям слава!» – таки так. «Слава нації – смерть ворогам!» і калька з убер аллеса – новотвір 90-х. Перша приписується УНСО, друга – невідомо, кому.

Це не я стверджую. Мені то ви не повірите. Це В`ятрович.  

Просто в епоху Інтернету з`явилося багато нових можливостей зібрати цілі світи з брехні і палок. Це страшно якоюсь мірою. Бо призводить до невтішного висновку, що якщо ви – сучасна, начитана, освічена людина, багато з того, що ви знаєте, не відповідає дійсності.  

Спеціально не кажу «того, у що ви вірите». Віра ще залишає шпарину для постійного сумніву, віра потребує емоційного вкладу. Те, що визначається нашим мозком, як «знання», лежить у ньому в непорушній позі.

Як це робиться

Усю техніку інформаційної гігієни в однин матеріал не запхаєш. Але можна спробувати розробити відмінні риси фейка, і, ширше – інформаційного впливу, які – якщо постараєтеся – допоможуть вам відсікати деякі з них.

Деякі, зразу кажу.

Якщо ви вважаєте, що ви достатньо холодні, виважені, скептичні і розсудливі, раціональні і неупереджені, щоб не бути жертвою фейків взагалі – вибачте, ви вже себе дурите. Уся принадність і вся небезпека дезінформації в тому, що до неї не буває повного імунітету – якщо ви жива психічно здорова людина, а не Спок із планети Вулкан.

Отже, перше. Успішний фейк повинен обійти фільтр критичності.

Зрозуміло, якщо людина – ідіот, то в неї цього фільтра в принципі нема. Навіть у найнедовірливіших у повсякденному житті людей часто спостерігається дивовижна довіра до друкованого слова. Ось до усного – ні, а ось якщо написано – то це зовсім інша річ.

Але навіть якщо людина зовсім не дурна – її фільтр обходять. Є кілька способів.

Насамперед, людина клює на емоцію. Особливо на страх і надію. На цьому засноване те, що називається «циганським гіпнозом», вже вибачте за нетолерантний вираз. Людину хапають за руку, застрибують у її поле зору, починають швидко говорити. Вона застигає, ошелешена – і її значно простіше переконати, що «вдома труп знайдеш, якщо просто зараз цю волосину, яку я в тебе висмикну, не забереш. Тільки в гроші загорни, так просто не можна».

На схожому принципі працюють і інтернет-фейки. Із перших рядків вони намагаються викликати в людини емоцію. Емоція відімкне її фільтри.

Врятуйте! Присипляють вівчарок!!!

Розповсюдьте! Під школами роздають наркотики!

Обережно! У сидіння метро підкладають голки, заражені ВІЛ!!!

Страшно? Ок. Тепер ви їхні.

Також кожна людина – ідеологічно упереджена. І до інформації, що відповідає її переконанням, ставиться значно менш критично, ніж до інформації, яка іде з ними врозріз. Це прекрасно можна використати. Фейки про мусульман розносяться усім світом так само, як раніше ним бігала історія про євреїв, які готують мацу на крові християнських немовлят і приносять ритуальні жертви. Бо тоді не любили євреїв, а зараз – мусульман.

До слова, про євреїв – є чудовий приклад. Знаєте про те, як нація ікс знущалася над нацією ігрек, розрізаючи їхнім вагітним жінкам животи, викидаючи плід і зашиваючи в них живих котів? Ікси й ігреки в різних викладах змінюються, а історія лишається. А першим додумався до цього знаменитий Натан Ганновер, рабин із Ясс, описуючи звірства хунти, пардон, татарсько-козацького війська Хмельницького.

 «І багато святих громад, що розташовані неподалік від місць битв і не могли врятуватись утечею, як то св. Громада Переяслав, св. Громада Борисівка, св. Громада Пирятин, св. Громада Бориспіль, св. Громада Лубни, св. Громада Лохвиця з прилеглими, загинули смертю мучеників від  найрізноманітніших жорстоких і тяжких способів убивств… у вагітних жінок розпорювали живіт і плід кидали їм в обличчя, а іншим у розпоротий живіт зашивали живу кішку і відрубували їм руки, щоб вони не могли витягти кішку». 

Тяжко засумніватися, що козаки чинили єврейські погроми. Але ви собі уявляєте процес конкретно цієї страти, уявляєте суто з медичної точки зору? Припустимо, якийсь козак Ганнібал Гестапович Чикатиленко хоче вчинити розправу над упійманою вагітною жінкою у щойно захопленому місті. Розрізає їй живіт і виймає плід. Якимось дивом унеможливлює непритомність від больового шоку і смерть через втрату крові. Ловить кішку. Саджає кішку в розрізаний живіт (хто хоч раз у житті намагався купати кота, вже з розумінням киває). Зашиває. У нього із собою завжди на такий випадок голка й нитки. А ще операційна, реанімобіль і блок Целоксу, пусте, що надворі XVII століття. І відрубує їй руки, щоб вона не могла кішку звідти витягти. І ось лиш після цього жертва помирає в муках.

Я бачив у Cannibal Corpse обкладинки реалістичніші. Чисто технічно історія про хлопчика в трусиках виглядає менш абсурдною. Але історія Ганновера не тільки дожила до нашого часу, але і розійшлася, як універсальний шаблон для інших міфів – з іншими героями і народами.

Тому що вона настільки страшна, що не одразу помічаєш, що технічно мало реальна. Саме так воно і працює. Саме так працював і «розіп`ятий хлопчик», і «канібали хунти». Вони шокують – а, значить, пробивають критичність.

Бачите текст, який приводить вас у лють? Або лякає до гикавки? Або змушує розплакатися?

По-доброму, ось саме тут ви маєте через не хочу, сказати собі ТАК, СТОПЕ! І запитати в себе – а чи не намагаються мене, кгм, обдурити?

Їдемо далі. Хороший фейк – це добре розказана історія, в яку хочеться вірити. Це фактично, невелика емоційно забарвлена розповідь. Адже коли ви читаєте хорошу розповідь – ви співпереживаєте? Ви сприймаєте його, як реальність? Вам шкода Муму і ви не розумієте, чому Герасим таке падло?

Ось і з фейками так само. Якщо він добре написаний – ви просто захочете в нього повірити. Ви купите історію і попросите брехуна загорнути.

Якщо, звичайно, не смикнете себе потрібної миті.

Відмінна риса фейку, на якій він може погоріти – конкретика. Тому досвідчені фейкороби конкретних деталей уникають. Якщо в тексті нема прізвищ, нема географічних назв, нема дат – це тривожний дзвіночок. Якщо вони є – спробуйте перевірити. Може, виявиться, що Слов`янськ – з тих небагатьох міст, в якому центральна площа носила ім`я не Леніна, а Жовтневої революції.

Текст когось звинувачує, але в ньому викладається позиція лише однієї сторони – завідомо упередженої – а аргументи другої навіть не звучать? Це тривожний дзвіночок.

Якщо йдеться про текст у соцмережах, неможливість коментування під оригінальною інформацією (закриті коментарі або просто розповсюдження у вигляді скріншота) – тривожний дзвіночок. 

Не буду розказувати про Методи особливого Впливу. Як то використання Великих Літер у найнесподіваніших місцях текстів. Якщо ви їх бачите, можете розслабитися. Так, вас на… обманюють, але вас обманює не дуже розумна людина, яку раніше обманули на курсах нейролінгвістичного програмування. Поспівчуваємо їй: їй розказали, що в цій справі є чарівні прийоми, а вона купилася.

У пропаганді нема чарівних паличок. Тільки перевірені і обкатані ще греками стилістичні форми.

Окрема пісня – фото і відео.

По-перше, багато фейків були б викриті миттєво, якби люди ставили собі питання «а знімав то хто?» Наприклад, якщо на відео дикий туземець у джунглях захоплено жере дівчину, виникає питання, а хто ж тримає камеру? Інший туземець або сурикат Тімон?

По-друге, люди схильні сприймати фото і відео підтвердженням тексту навіть тоді, коли фото і відео НЕ підтверджують текст. Живий приклад – один з репортажів російського Пєрвого каналу з Осетії під час російсько-грузинської війни. Просто на словах «Вы видите разрушенный Цхинвал» у кадрі крупним планом була табличка «Дменіська середня школа» – відео знімалось не в Цхінвалі, а в селі Дменісі. Нічого, прокотило.

Як прокочують і десятки відео зі словами «Вася напав на Петю». Навіть якщо на відео Вася ні на кого не нападає, а просто свариться з оператором, а Петі зовсім не видно. Люди сприймають начитку і закадровий голос, як частину «побаченого на власні очі». Саме тому багато росіян «самі бачили» звірства хунти. Ну, по телевізору. Ну, не бачили, а чули. Ну, не в запису, а в переказі! Але який був ефекти присутності! Як страждав той бідний хлопчик!

Чому це погано?

В принципі, пояснювати, чим погані політичні і рекламні вкиди, не варто – усі і без того все розуміють. І б`ють себе п`ятою в груди, стверджуючи, що вони проти цього.

Тяжче з ідеологічними і побутовими фейками. Підхоплюючи і розкручуючи їх, люди схильні не каятися, а виправдовувати себе.

Наймерзотніші, найнебезпечніші фрази – це «ну, і що, що не було, але могло би бути! Такі історії відбуваються постійно!» і «нехай брехня, але краще перебдіти». 

– Ну, і що, що ця історія про циганку, яка вкрала дитину – вигадка! Цигани все одно крадуть дітей!

– Ну, і що, що цей пост, у якому людину звинувачують у крадіжці (варіанти – хамстві, хуліганстві, в тому, що не поступився місцем у метро), може виявитися неправдою? Ну, і що, що я не знаю ані подробиць, ані позиції іншої сторони? А раптом правда?

Ах ви ж мої добренькі, миленькі виродки.

Перша відмазка множить брехню. Ось просто множить брехню. Те, що ви брешете хором з іншими, ніяк вас не виправдовує.

Друга відмазка убиває людей.

Щоразу, ось буквально щоразу, коли я чую відмазку про «раптом правда», мені доводиться чавити в собі внутрішнього демона. Якому дуже хочеться взяти фотографію цього чувака або чувихи, озброїти її особистими даними, написати красивий фейк про те, як він(а) гладив по попі малолітніх хлопчиків у метро, і вкинути в мережу. Кілька тисяч репостів за першу добу гарановані. Уже якщо їх набрав пост про величезного кажана у львівському метро і про те, що жоден телеканал не висвітив перемогу маловідомого спортсмена Усика в Москві – моя історія буде не гірша.

А потім нехай виправдовується. Нехай розказує таким же «араптомправдам» і «димубезвогнюнебуває» про те, що він ні до чого, що в метро не їздить і взагалі в його місті і метро нема. Нехай читає тисячі коментарів, де інтернет-убивці вправляються в боксі перепискою. Може, його виправдання навіть перепостить восьмеро або дев`ятеро людей.

Я чому так кажу – я прецеденти бачив.

Десь у 2015-му році одна дама запустила в мережі пост про касирку у відділенні ПриватБанку в її невеликому місті. Касирка, за її словами, відмовилася обслуговувати ветерана АТО. Давайте хором плюнемо на цього філіна – волала дама.

Громадськість хором плюнула.

Громадськість не знітив той факт, що дама була явно трохи екзальтована, ні те, що у профілі в неї була прописана професія «астролог», ні те, що на початку посту вона згадала, що цю касирку не любила і раніше з нею сварилася. Громадськість почала цькувати касирку.

ПриватБанк – немаленька структура. Там швидко провели розслідування. Знайшли не лише касирку і заявницю, але і «бійця АТО». Ним виявився солдат строкової служби, який не був у зоні бойових дій. Уже із його слів стало зрозуміло, що екзальтована дама просто ушкварила скандал касирці, вимагаючи пропустити його вперед без черги, хоча він сам цього особливо не прагнув.

Повторю, ПриватБанк – немаленька структура, і СММ у них, мабуть, одні з найкращих у країні. Вони зразу ж постаралися розкрутити цю інформацію. Вона розійшлася. На декілька сотень репостів.

Ось лиш оригінальний пост розійшовся на декілька десятків тисяч.

Ще раз: оригінальний пост з істерикою дами-астролога з невеликого містечка, де вона звинувачує дівчину – на декілька десятків тисяч репостів. Спростування від найбільшого банку країни з потужною прес-службою і СММ – на сотні.

Результат був печальний. Дівчину зацькували настільки, що вона була вимушена звільнитися і поїхати з рідного містечка.

 «Я ж просто натиснув репост», так.

Соціальна стигматизація працює. Іноді ламає життя. Поки ми до цього не звикнемо – кожному буде легко обмовити кожного. Навичка відрізнення брехливого від правдивого тексту з корисного бонусу стає обов`язковою чеснотою, а розкіш залишатися легковірним дурнем, вважаючи себе при цьому порядною людиною, вже мало хто може собі дозволити.

Бережіть голови. Вони нам ще знадобляться.

Головний редактор сайту "Петро і Мазепа"

Залиште коментар