a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Комунікативна норма і закон про мову

16 січня набула чинності норма Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка вимагає використовувати українську у сфері обслуговування. Ця норма викликає спротив у багатьох громадян. Саме тому в її контексті варто обговорити таке поняття як комунікативна норма. 

Коли українець їде на заробітки в Польщу або Росію і отримує роботу офіціанта, він у жодному разі не говоритиме з відвідувачами українською. Натомість далеко не кожен російськомовний офіціант в Україні говоритиме державною мовою, навіть якщо нею звертається відвідувач закладу. Причина цьому комунікативна норма. У Польщі та Росії беззаперечною комунікативною нормою є використання, відповідно, польської та російської у публічній сфері. І тут йдеться не про закон, а про усталену соціальну поведінку.

А яка комунікативна норма в Україні? Поки в нас присутні різні моделі мовної поведінки:

  1.   Українськомовні, які послідовно говорять українською і вимагають, щоб з ними також спілкувалися українською.

  2.  Українськомовні, які послідовно говорять українською і не зважають на російську.

  3.  Українськомовні, які переходять на російську.

  4.   Російськомовні, які переходять на українську.

  5.   Російськомовні, які послідовно говорять російською і не зважають на українську.

  6.  Російськомовні, які послідовно говорять російською і агресивно реагують на українську.

Таке різноманіття мовних поведінок – це спадщина радянського минулого. Тодішня комунікативна норма була такою: російська – мова міжнаціонального спілкування, мова міста, науки і високої культури. Українська – мова села та фольклору. Саме через неї третя група така чисельна. Представників шостої групи з часом стає дедалі менше, хоча багато українськомовних людей можуть відкопати в пам’яті не одну зустріч з адептами цієї мовної поведінки. Четверта група з’явилася за часів незалежності і щоразу збільшується.

Чи може бути прийнятною ситуація, коли кожен говорить своєю мовою, і обоє розуміють одне одного? Із точки зору успішності спілкування – так (за умови, якщо українськомовний знає російську, а російськомовний – українську). Із точки зору комунікативної норми – ні. Норма повинна бути універсальною. Якщо уявити, що російськомовний всюди зможе говорити російською, то це передбачатиме, що всі повинні знати російську, щоб його розуміти. Отже, таким чином подібна норма непрямо визнавала б за російською статус обов’язковості та офіційності.

Комунікативна норма для публічної сфери має бути однозначною. Чи означає це, що вся сфера обслуговування раптом в один день стане українськомовною? Ні, звичайно. Закон дозволяє використання інших, крім української, мов, якщо це пасує обом сторонам. Тому якщо російськомовний клієнт натрапить на російськомовного офіціанта, то їм не обов’язково говорити українською.

Але, якщо клієнт говорить українською, то представник сфери обслуговування зобов’язаний нею відповідати. Дотеперішня комунікативна норма «да какая разніца, на каком язикє» перетворюється на «яка різниця, якою мовою».

Зрештою, якщо згадати давню капіталістичну заповідь, що клієнт завжди має рацію, то норма закону (який, нагадаю, не вимагає тотальної українськомовності, а дозволяє говорити мовою клієнта) мала б бути непомітною.

Із точки зору клієнтів, комунікативна норма, якої вимагає закон, ніяким чином не притісняє прав російськомовних, єдине, що вона робить – захищає права українськомовних. 

Із точки зору працівників сфери обслуговування – так, ця норма вимагає додаткових зусиль від російськомовних громадян, котрі погано знають українську. Але українська близька до російської, тому її легко опанувати.

Врівноважена комунікативна норма, а саме її намагається прищепити закон, – це як правила дорожнього руху: іноді треба пропускати інших, але від цього виграють усі.


Журналіст

Залиште коментар