[кочубеївщина]

Юрій Шевельов 65 років тому назвав трьох основних ворогів України – Москва, провінціалізм і кочубеївщина. Якщо перші два зрозумілі, то третій – не зовсім.

Кочубеївщина пішла від Кочубея, генерального судді за Мазепи, який разом з Іскрою доніс Петру І про те, що вірний гетьман планує зрадити отєчєство. Цар не повірив і видав стукачів Мазепі, а той скарав їх на горло і реалізував антимосковські плани. 

У чому суть кочубеївщини? У доносі? Не тільки. Символ доносу – Павлік Морозов, бо він довів це ремесло до ідеалу.  

У Кочубеївщині донос – не мета, а інструмент.  Суть Кочубеївщини – у продовженні сокровенного «моя хата скраю». Мрійники думають, що фраза має кінцівку – «першим ворога зустрічаю». Реалісти знають, що, насправді, продовження «нічого не знаю», а кочубеївці мають свою версію: «Моя хата скраю, але хай буде в центрі села». Вони не прагнуть захищати чи розвивати село, а хочуть ним правити під крилом сюзерена. 

Кочубеївці працюють не тільки на Москву, можуть продатися, де вигідно. Вони йдуть за власними амбіціями, незважаючи на наслідки. Їм чужа латинська сентенція pro bono publico et patria – для добра громади і Батьківщини.

 У 1914 р. у Києві біля сучасної станції метро «Арсенальна» відкрили пам’ятник слугам імперії Іскрі і Кочубею. У 1923 р. пам’ятник переробили на честь тодішніх кочубеївців – робітників заводу «Арсенал», що воювали за радянську владу з Центральною Радою. Постамент для пам’ятника використали той самий. Минуло сто років, а претендентів на постамент кочубеївщини не бракує.  

📌 Читай нас також у Telegram. Підписуйся на канал.

Журналіст

Залиште коментар

sixteen − four =