a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Феномен господарництва

Напередодні місцевих виборів, що завдяки децентралізації набули якісно нового значення, стартувала дуже енергійна і масована передвиборча кампанія. Зважаючи на те, що «Зе-команда» чудово показала суспільству, як працюють «нові обличчя», зараз суспільний запит хитнувся в протилежний бік до «міцних господарників». Саме тому у всіх каналах агітації дядечки і тітоньки, а іноді і цілі партії, б’ють себе у груди і клянуться, що вони найгосподарніші господарники. Що це за термін? Звідки він узявся і що саме означає?

Словник української мови дає два визначення цього поняття:  

1) Той, хто керує господарською діяльністю в якій-небудь галузі промисловості, сільського господарства;

2) розм. Той, хто відає господарством якого-небудь підприємства, якоїсь установи, організації тощо.

Ці два визначення слово в слово передрані з російських словників Ушакова та Євгеньєвої. Ушаков, пояснюючи поняття «хозяйственник», цитує самого Іосіфа Віссаріоновіча Сталіна: «Хозяйственник, не желающий изучать технику, не желающий овладеть техникой, — это анекдот, а не хозяйственник».

Промова Сталіна 4 лютого 1931 р., з якої взята цитата, можна сказати, твердо укріпила поняття господарника в радянському дискурсі. Диктатор так пояснив ситуацію:

«Причина тут заключается в том, что подписывать бумагу легче, чем руководить производством […] Лет десять назад был дан лозунг: «Так как коммунисты технику производства еще как следует не понимают, так как им нужно еще учиться управлять хозяйством, то пусть старые техники и инженеры, специалисты ведут производство, а вы, коммунисты, не вмешивайтесь в технику дела, но, не вмешиваясь, изучайте технику, изучайте науку управления […]».

Про що тут ідеться? Із самого початку радянської диктатури новоспечені червоні директори, тобто господарники, були доволі некомпетентними «новими обличчями». І щоб не завалити виробництво, довелося залишити дореволюційних спеціалістів. На початку 1930-х, коли сяка-така компетентність з’явилася, почалися репресії над дореволюційними професіоналами.

Перший яскравий кейс, за іронією історії, стався на Донбасі – так звана Шахтинська справа 1928 р. Тоді засудили 53 менеджерів та спеціалістів тресту «Донвугілля» за «шкідництво, саботаж та підпільну контрреволюційну організацію».  

У згаданій промові Сталін називає Шахтинську справу «первым серьезным сигналом»: «Шахтинское дело показало, что у парторганизаций и профсоюзов не хватило революционной бдительности. Оно показало, что наши хозяйственники безобразно отстали в техническом отношении, что некоторые старые инженеры и техники, работая бесконтрольно, легче скатываются на путь вредительства, тем более, что их непрерывно донимают «предложениями» враги из-за границы».

Другим кейсом, на який покликався диктатор, був процес «Промпартії» 1930 р., під час якого до судової відповідальності притягнуто вісім осіб, які буцімто належали до «антирадянської підпільної шкідницької організації «Інженерний центр — Промпартія» і яка нібито з середини 20-х намагалася повалити радянську владу систематичним підривом економічного потенціалу СРСР.

Справа «Промпартії» широко використовувалася у кампанії цькувань дореволюційних інженерів і технарів. У належності до організації звинуватили близько 2 тис. старих спеціалістів по всій країні.

Отже, через сталінські репресії на зміну дореволюційним професіоналам прийшли «перевірені міцні господарники». Надійні кадри сяк-так опанували тонкощі виробництва і основні вміння балансувати за законами планової економіки, грати на партійних пріоритетах і кон’юнктурі.

На долю наступного покоління «господарників» випав розпад СРСР і крах планової економіки. Вміння красти і тримати ніс за вітром допомогло їм віднайти себе в епосі дикого капіталізму 90-х, коли «господарність» проявилася у розпилюванні заводів, ліквідації промислових гігантів та формуванні нового олігархічного укладу економіки, що передбачав ігри з державним дотуванням.

В постіндустріальних регіонах (і не тільки), що ностальгують за радянськими часами, коли індустрія була жива і потрібна, сталінський наскрізь патерналістський міф про ідеологічно правильного господарника як панацею від усіх бід сидить глибоко у свідомості.

Тому не дивно, що одна партія, утворена з уламків «Партії регіонів», навіть взяла собі слоган «Партія господарників та професіоналів». Він ніби повертає у 1931 рік, коли професіонал і господарник були аж ніяк не тотожними поняттями.

Звісно, можна сказати, що словесні визначення неважливі, бо людина може бути справді компетентним і ефективним менеджером, навіть якщо її називають «міцним господарником», але чому ми використовуємо радянські терміни?

Чим кращі сталінські поняття «господарник» та «інженер людських душ» від гітлерівських «дегенеративне мистецтво» чи «кров і ґрунт»?

Я уже мовчу про те, що «слуга народу» – це також сталінський термін.


Журналіст

Залиште коментар