a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Дух критичного мислення

Ми продовжуємо знайомити читачів з основами теорії критичного мислення. Цього разу вашій увазі пропонується скорочений уривок з «Підручника критичного мислення» Р. Пола, А. Бінкер та ін.

Означення «критичне», яке ми використовуємо, не означає, що мислення негативне чи спрямоване на недоліки. Ідеться про мислення, що оцінює аргументаційну базу та синтезує думки, дії, їхню оцінку, наше найсильніше прагнення знайти правду. Ідеальний критичний мислитель, якщо спростити, – це «мисляча людина». Ми вживаємо означення «критичний», щоб наголосити на інтелектуальній самостійності. Критичний мислитель не просто приймає висновки (некритично), він оцінює та критикує їхні причини. Ця критика дозволяє відрізнити слабкі та сильні аргументи. Щоб досягти цієї мети, слід використовувати низку інструментів, які не важко опанувати. Треба аналізувати та оцінювати причини та докази, припущення слід розкривати та оцінювати, відкидати безпідставні, нелогічні, використовувати якнайповнішу доказову базу, проводити доречні розмежування, висвітлювати, уникати непослідовності та суперечностей, відрізняти знання від припущень.

Некритичний мислитель не обдумує та не оцінює причини. Він просто погоджується або не погоджується, він приймає або відкидає висновки, часто їх не розуміючи, послуговуючись егоцентризмом або немотивованими бажаннями. Без здатності до аналізу та оцінки ця особа дозволяє недоречним аргументам впливати на висновки, приймає будь-яке припущення «яке гарно звучить», не зважає на силу та вичерпність доказів, не розрізняє ідеї, плутає різні концепти, ігнорує суперечності і має певність у власних знаннях. Класичний некритичний мислитель може сказати: «Я усе зрозумів! Не заплутуй мене фактами».

Іноді, щоб зрозуміти питання, слід піти далі, ніж оцінка простої аргументації. Іноді дещо слід обдумувати довгий час, зважити багато причин і прояснити основні ідеї. Іноді оцінка однієї лінії аргументації змушує переоцінити іншу. Висновок в одному питанні змушує змінити висновок в іншому. Оцінка певного випадку крутиться довкола одного концепту, який слід прояснити. Можна помітити прихований зв’язок між поглядами на різні випадки, відзначити, що деякі погляди та ідеї більш фундаментальні, ніж інші. Під час аналізу власних поглядів з’являється потреба диригувати окремими партіями вмінь для послідовності мислення. Можна побачити протилежні групи основних припущень, що стоять за висновками.

Іноді, два позірно сильні аргументи ведуть до протилежних висновків. Якщо прислухатися до однієї сторони, то усе видається правильним, а якщо до іншої, то так само. Але висновки суперечать один одному і не можуть бути обидва правильними. Причина може критися у різному світосприйнятті, різному трактуванні основних концептів. Тоді виникає спокуса прийняти той погляд, який ближчий до власного світосприйняття. Однак не можна відкидати інший погляд, поки його не зрозумієш. Некритичний підхід – це щось, на кшталт: «Я не знаю, що ти думаєш, але хай там що, це помилка». Критичний підхід – це аналіз іншого погляду і пошук у ньому раціонального (не зовсім очевидного), що доповнило б власне розуміння питання. Критичне мислення – це відкритість. Треба переконатися, що ви не ігноруєте нові ідеї, бо вони можуть збагатити вашу точку зору. Слід рухатися вільно між різними перспективами, без обмеження попереднього сприйняття.

Одна з найважливіших стадій розвитку мислителя – це усвідомлення власної перспективи, потреби її відточення та удосконалення. Щоб це здійснити, не можна бути мертво прив’язаним до якихось конкретних поглядів. Слід послідовно прагнути «великої картини». Інші ідеї слід аналізувати глибоко – відстежувати концепції, з яких вони походять.

Аналіз інших поглядів призводить до переоцінки власних. Не можна ґрунтовно оцінити власну доказову базу, поки не оціниш докази тих, що думають інакше.

Вузьколобе китичне мислення – це «саме так усе і є», а повинно бути «саме так Я сприймаю це питання». Вузьколобе мислення складається з окремих фрагментованих ідей і перевірки одної концепції за раз без пошуку зв’язків з іншими. Коли таке мислення зустрічається з альтернативними поглядами, то оцінює їх за близькістю до власних і грішить повальним прийняттям та повальним відкиданням інших поглядів.

Існує також внутрішня опозиція між бажанням мати чесне мислення (що уважно розглядає інші точки зору) та впевненістю у власних судженнях. Іноді легше уникнути здивування, розгубленості та розпачу, які викликає перегляд власних поглядів. Але це необхідна умова. Якщо критичний мислитель не має цієї здатності – то він може бути вправним в аргументації, але поганим мислителем.

Підсумовуючи, повністю критично мисляча особа відрізняється від двох інших типів мислителів. Перший з них – має кілька інтелектуальних навичок і схильність до наївності, його легко збити з пантелику, ним легко маніпулювати, його просто контролювати. Другий тип має обмежені вміння, що допомагають переслідувати вузькі егоїстичні інтереси та ефективно маніпулювати наївними. Перший тип – некритичні мислителі, другий – егоїстичні критичні мислителі. Наша мета – це справжні критичні мислителі, що максимально використовують власний розум для щирого, чесного розуміння та перевірки власних поглядів.

 


Запрошуємо читачів також ознайомитись із публікацією “35 стратегій критичного мислення” та пройти вікторину “Фейк чи не фейк”. Слідкуйте за новими матеріалами від Uchoose через наші канали у Facebook, Twitter та Telegram

Журналіст

Залиште коментар