a

Donec quam felis, ultricies nec, pellentesque eu, pretium quis, sem nulla consequat. Aenean massa.

Чи є життя в ОРДЛО? Як перевірити

У нашій рубриці “Медіагігієна” ми питаємо цікавих нам людей про те, як вони працюють з інформацією. У сьогоднішній статті ми звернулися до важкої, але дуже важливої теми – пошуку і перевірки інформації з тимчасово окупованих територій України. Олександр Демченко – продюсер програми “Донбас.Реалії” на Радіо Свобода розказує, як вони в редакції відділяють фейки і дезінформацію від важливих новин, як перевіряють джерела, коли майже всі вони сумнівні, і як по крихтах збирають для нас факти про життя наших співгромадян в окупації й інформаційній ізоляції. Можливо, тільки найбільш просунуті критичномислянники/ці (не шукайте це слово в словнику)) будуть користуватися порадами Олександра і самостійно проводити таку важку і кропітку пошукову роботу, але розказати про механізми нашій редакції здалося цікавим і розвиваючим.  

За інформацією Держприкордонслужби України, контрольно-пропускні пункти на лінії розмежування у Донецькій та Луганській областях щодня перетинають понад 20 тисяч громадян. На території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) працює інтернет, з перебоями, але діє один із загальноукраїнських операторів мобільного зв’язку. Здавалося б – джерел для інформування про стан справ на непідконтрольній українському Уряду території достатньо, але коли заходить мова про об’єктивну та збалансовану інформацію, виникає безліч проблем.

Зараз на непідконтрольній території не працюють кореспонденти скільки-небудь поважного та авторитетного українського ЗМІ, для них це просто небезпечно – яскравий приклад цього – історія зі Станіславом Асєєвим, який писав для українських та зарубіжних ЗМІ під псевдонімом Станіслав Васін. З кінця травня 2017 року Асєєв перебуває в ув’язнені угруповання “ДНР”, де його звинуватили у шпигунстві на користь України. Нещодавно так зване “інтерв’ю” з Асєєвим, а фактично театралізований допит з елементами психологічного тиску продемонстрував російський пропагандистський канал “Россия 24”.

Деякі представники західних ЗМІ отримують акредитацію угруповань “ЛДНР”, але їхня діяльність там чітко скоординована місцевою “владою”, тож повнота їхньої інформації досить відносна. Окрім того, спілкування з місцевим населенням під контролем бойовиків навряд можна назвати репрезентативним, воно більше нагадує картинку з КНДР.

Не можна сказати, що на непідконтрольній території немає людей, які не співпрацюють з українськими ЗМІ. Такі люди є, але, з огляду на небезпеку, діяльність їхня вкрай обмежена.

Але інформацію ми отримуємо, перевіряємо та обробляємо. Ось кілька онлайн та не онлайн способів отримання інформації з окупованої частини Донбасу, які використовуємо на Радіо “Донбас.Реалії”.

Місцева так звана “влада”. По суті окупаційна адміністрація

Сумнівне джерело інформації не тільки тому, що журналіст має апріорі не довіряти чиновнику чи можновладцю та перевіряти його слова. Річ у тому, що так звані “міністри”, “голови”, “начальники” на окупованій території є людьми, чия легітимність та влада тримається виключно на захопленні території, на яку розповсюджується контроль підтримуваних РФ збройних угруповань. Але з повідомлень, що вони розповсюджують, можна отримувати інформацію для подальшого аналізу, перевірки (у тому числі експертної) та порівнянь.

“Визначний” депутат “народного совета ЛНР” Карякін:

*Фото під час скачування трохи видозмінилося

Або такий приклад. У червні 2018 року у Донецьку був затриманий так званий міністр транспорту “ДНР” Ігор Андрієнко. З тих пір про нього ніякої інформації немає. Але про те, що справи у нього виглядають не найкращим чином, можна дізнатися зі сторінки “міністерства”, де “міністром” значиться інша людина.

Фото під час скачування трохи видозмінилося

Окрім цього, офіційні сайти органів так званої “влади” можуть містити документи для підтвердження розпоряджень, що ухвалюються на окупованій території.

Як приклад, документ, виданий вже покійним Олександром Захарченком про скорочення комендантської години.

Схожим джерелом можна вважати підконтрольні угрупованням “ЛДНР” “ЗМІ”.

Соціальні мережі

Звісно, безмежним джерелом інформації є соціальні мережі. З них дуже оперативно можна дізнатися про багато речей, від дефіциту на певні групи товарів

до зникнення українського мобільного зв’язку на неконтрольованій території.

Соціальні мережі ми використовуємо в роботі і через особисте спілкування, тобто звертаємося напряму до людей. Тут, безперечно, треба розуміти специфіку того, що люди, які пишуть нерідко під вигаданими ніками, бояться, що за них взялися спецслужби (не важливо російські, українські, чи сепаратистські). На моєму досвіді були випадки, коли я відправляв місцевому мешканцю в особисті повідомлення своє фото з журналістським посвідченням, аби переконати, що я справді представник Радіо Свобода. Тут важливо не залишати спалених мостів, витоптаного поля. Людину (вже після спілкування) треба попередити та настрахати, що, насправді, це ти трапився справжнім журналістом, але у майбутньому так може і не пощастити. Але про безпеку з живими джерелами “там” ще піде мова.

Звісно, треба розуміти і те, що абсолютна більшість мешканців окупованої частини Донбасу, незалежно від політичних поглядів та ідеологічних переконань, користуються Вконтакті та Однокласниками. Ніде правди діти, доводиться користуватися і собі.

Українські силовики та близькі до них блогери

Тут все зрозуміло. Штаб ООС щоденно проводить брифінги, роблять повідомлення прес-служби СБУ, Національної гвардії, ДПСУ, МВС, ГУР. Наприклад, у Міноборони чи розвідку можна надіслати запит, зв’язатися з прес-службою. Ніякої зради, але цю інформацію теж треба перевіряти та балансувати. 

Окрім того, є багато ветеранів АТО, журналістів, волонтерів, які напряму спілкуються з тими, хто бере участь у бойових діях та знають про ситуацію у сірій зоні на лінії розмежування чи навіть по той її бік.

Волонтери та громадські організації, що працюють з переселенцями

Зараз, окрім Червоного Хреста, ОБСЄ та Моніторингової Місії ООН, на непідконтрольній території ніхто не працює. До них надходять повідомлення від людей, які щойно приїхали з неконтрольованої території або часто їздять туди. Восток СОС, Донбас СОС, Східна правозахисна група і т.ін. Чи, наприклад, Олег Котенко, який займається питаннями полонених, котрі перебувають на окупованій території, чи Павел Лисянський, який тримає контакт з ув’язненими тюрем, які були засуджені ще до початку війни.

Власні контакти

Звісно, важливі власні контакти – знайомі чи родичі на непідконтрольній Україні території. Тенденція така, що таких контактів стає дедалі менше: люди продовжують виїжджати, вони наражаються на небезпеку, передаючи інформацію телефоном чи навіть месенджерами, тож повідомляють про якісь особисті справи, не торкаючись суспільних, військових, чи то “політичних” питань.

При надходженні якогось інформаційного повідомлення щодо окупованої території спочатку варто провести його первинний аналіз.

Суб’єктивна оцінка. Повідомлення про розіп’ятого хлопчика чи безпілотники, що розпилюють штам грипу над Макіївкою, звісно, привертають увагу, але, погодьтеся, для людини, яка відрізняє фейк – це не проблема.

Ось із свіженького:

Оцінка джерела інформації. У соцмережах може написати бот, але ж інколи і “міністерство зв’язку ДНР” може подати дійсну інформацію, що не стосується пропаганди.

Пошук альтернативних джерел. Саме у випадку, коли “мінзв’язку ДНР” пише, що на всій території, підконтрольній “ДНР”, є мобільний зв’язок, а у соцмережах йде вал повідомлень, що зв’язку немає, і до власних контактів не можна додзвонитися, то це наштовхує на висновки.

Але бувають і інші випадки та збіги. 

Наявність фото, відео – важливий елемент підтвердження інформації.

Онлайн-механізми. Багато чого можна знайти через звичайні Google-карти. Робиться це вручну.

Кілька прикладів:

Просто собі полігон проросійських бойовиків, який можна побачити із супутника:

Чи визначене за допомогою знімка безпілотника ОБСЄ місце зберігання забороненої техніки біля Луганська:

Або просто відсутність тих чи інших об’єктів з прив’язкою до місць активних бойових дій:

Або ж розпізнати об’єкти для визначення локацій через Wikimapia.

Є й такий російський ресурс militarymaps.info, за яким можна теж оцінити для порівняння ситуацію на лінії фронту.

Архів інтернету допомагає оцінити не тільки саме джерело, адже через нього бачимо, що перші публікації на тому самому ресурсі “Русская весна” з’явилися 23 березня 2014 року невдовзі після анексії Криму та перед активними діями на Донбасі.

Варто не гребувати використовувати ті самі зображення  Google для пошуку першоджерел зображень. Ще варіант для зображень – Тінай.

А перевірити зображення на редагування й інколи знайти про них щось цікаве можна через звичний Forensics.

Ось, наприклад, фото з одного з ресурсів проросійських сил “загнане” у Forensics. У метаданих цього фото бачимо його автора.

Простий пошук дає нам навіть його сторінку на Facebook, тематика якої не залишає нам сумніву, що автор саме цей.

Соціально-політичні процеси можна відстежувати, трохи орієнтуючись у контексті місцевих груп впливу та конфліктах між ними.

У опозиції до керівництва “ЛДНР” та їхніх кураторів Ігор Гіркін, тож можна відстежувати повідомлення та посилання з його сторінки. Він нерідко репостить дописи своїх поплічників.

Фото під час скачування трохи видозмінилося

Або оптимістичне для нас відео про оборонні споруди, яке виклав ватажок батальйону Восток, колишній офіцер СБУ Ходаковський, критикуючи керівництво угруповання “ДНР”.

У цьому контексті цікаві Ютуб-канали Костянтина Долгова чи телеграм-канал Донецкий абориген. Вони, звісно, антиукраїнського спрямування, але багато чого з них можна дізнатися про внутрішню кухню цих угруповань.

Звісно, це не остаточний перелік джерел і стосуються вони не тільки ОРДЛО. Можна шукати інші, нові, що постійно і робиться. Використання тих же соцмереж можна розвивати у різних напрямах. Важливо, щоби Україна і весь світ знали, що насправді відбувається з українськими громадянами на українській, хоч і тимчасово окупованій, території.

Продюсер проекту Радіо Свобода "Радіо Донбас.Реалії"

Залиште коментар